Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Одне за одним на землю лягли десять плетінь. Демон хитнувся від втоми, опустився на вкриту досвітньою росою траву. Дихання його стало важким, по тілу розлилася слабкість. Він втомлено тер очі, наче намагався повернути собі ясність зору, але результат був того вартий.

Чоловік натягнув на голову каптур, безсило сповз на вистиглу землю й провів тремтячою рукою по обличчю. Кульки заклять повільно тьмяніли, ніби вийняті з печі вуглини. Ще якась пара хвилин — і він зможе забрати їх собі.

Від відчуття жаги до цієї скаженої сили до горла підкотився клубок. Первинна магія, яку демон вклав у закляття вабила й зводила з розуму. Чоловік прагнув цієї сили, хотів пити її, вдихати, поглинати, наче свіже повіртя у спекотний день. Він навіть трохи посунувся у бік кульок, але шорсткий й грубий голос демона повернув його до реальності:

— Навіть не мрій. Ти просив допомоги, і я допоможу. Але сам. Зрозуміло? — Демон недвозначно підсунувся ближче, обережно підчепив одне вже майже згасле плетіння і, зваживши його на долоні, примружився. — Втім, думаю, ти зас-с-служив невеличке заохочення.

Він перекинув кульку чоловіку. Той зловив, піднес до очей, милуючись досконалою красою.

— Тільки не спали себе сам, дурний маленький смертний. Ш-ш-шкода буде втратити тебе.

Чоловік не відповів, тільки хитро посміхнувся. Небо на сході почало сіріти, окреслюючи зубчастий гребінь далеких гір.

— Не спалю. Втім одному зухвальцю хвоста таки припечу.

Демон запитально підвів брову, але чоловік лише підморгнув:

— Ти про це почуєш, обіцяю.