Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

про новий чарівницький порядок і шукали реліквій, чи що там ще їх цікавило. І що важила якась занедбана молода дівчина проти грандіозних планів вдосконалення чаклунського світу, чого вона була варта, якщо Албус працював для загального блага?

- Та минуло ще кілька тижнів, і мені набридло, я був ситий по горло. Я мав незабаром повертатися в Гоґвортс, тому сказав їм, їм обом, прямо у вічі, отак, як оце зараз стою перед тобою, - Еберфорс подивився на Гаррі, і не треба було багатої уяви, щоб побачити його в образі підлітка, затятого й сердитого, котрий наважився протистояти старшому братові. - Я сказав йому, щоб він покинув свої плани. Її не можна перевозити, сказав я йому, вона не в тому стані, ти її не потягнеш з собою туди, де ти зібрався виголошувати свої хитромудрі тиради і набирати послідовників. Йому це не сподобалося, - вів далі Еберфорс, і очі його на мить сховалися, бо відблиски вогню з каміна впали на скельця окулярів і вони знов побіліли й неначе осліпли. - Ґріндельвальд, той взагалі цього не сприйняв. Він розізлився. Сказав мені, який я дурень, якщо намагаюся зупинити його і мого геніального брата... невже я не розумію, що моїй бідолашній сестрі не треба буде ховатися, коли вони змінять цей світ, дозволять чаклунам вийти зі схованок і вкажуть маґлам належне їм місце?

- Спалахнула суперечка... і я схопив свою чарівну паличку, а він - свою, і цей найкращий братів друг вразив мене закляттям «Круціатус»... Албус намагався йому завадити, і ось ми вже билися всі втрьох. Спалахи світла і стрілянина рознервували її, вона не витримала...

Еберфорс зблід, як полотно, наче йому завдали смертельної рани.

- ...думаю, вона хотіла допомогти, але не тямила, що робить, і я не знаю, хто з нас винен, бо це міг зробити будь-хто... але вона була мертва.

На останніх словах його голос зірвався, і він впав у крісло. У Герміони лице блищало від сліз, а Рон сидів не менш блідий, ніж сам Еберфорс. Гаррі не відчував нічого, крім відрази. Краще б він цього не чув, краще вимів би це з голови.

- Мені так... мені так жаль, - прошепотіла Герміона.

- Відійшла, - прохрипів Еберфорс. - Назавжди відійшла.

Він витер рукавом носа й прокашлявся.

- Ґріндельвальд, звісно, втік. Він і так уже мав недобру славу у своїй країні, і не хотів, щоб Аріану теж записали на його рахунок. А в Албуса були тепер розв’язані руки. Він був вільний від тягаря рідної сестри, вільний, щоб стати найвидатнішим чаклуном...

- Він ніколи не був вільний, - перебив його Гаррі.

- Тобто? - здивувався Еберфорс.

- Ніколи, - повторив Гаррі. - У той вечір, коли ваш брат загинув, він випив зілля, що довело його до безумства. Він почав кричати, благати когось невидимого. «Не зашкодь їм, прошу... краще мені завдай болю».

Рон і Герміона не зводили з Гаррі очей. Він досі не розповідав деталей того, що діялось на острівці посеред озера. Події, що сталися після їхнього з Дамблдором повернення у Гоґвортс, цілком затьмарили все попереднє.

- Він думав, що знов опинився у минулому - з вами і з Ґріндельвальдом, я знаю, - сказав Гаррі, пригадуючи, як ридав і благав пощади Дамблдор. - Він думав, що бачить, як Ґріндельвальд калічить вас і Аріану... це були для нього страшні муки, якби ви побачили його тоді, то ніколи б не казали, що він був вільний.

Еберфорс розглядав свої жилаві руки й наче нічого не чув. Після довгої мовчанки сказав:

- Звідки ти можеш знати, Поттере, що ти його цікавив більше, ніж «загальне благо»? Як ти знаєш, що він би не пожертвував тобою так само легко, як і сестричкою?

Наче уламок криги пронизав серце Гаррі.

- Я в це не вірю. Дамблдор любив Гаррі, - сказала Герміона.

- Чого ж він тоді не порадив йому заховатися? - відрізав Еберфорс. - Чого ж не підказав, як урятуватись, як вижити?

- Бо іноді, - відповів Гаррі, перш ніж Герміона зібралася з думками, - треба думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді потрібно думати про загальне благо! Бо це війна!

- Тобі ж тільки сімнадцять, хлопче!

- Я повнолітній і боротимусь далі, навіть якщо ви здалися!

- Хто сказав, що я здався?

- «Ордену Фенікса немає», - повторив його слова Гаррі. - «Відомо-Хто переміг, це кінець, а хто вдає, ніби цього не сталося, дурить сам себе».

- Я не кажу, що мені це подобається, але це правда!

- Ні, неправда, - заперечив Гаррі. - Ваш брат знав, як знищити Відомо-Кого, і передав це знання мені. Я не зупинюся, поки не переможу... або не помру. Не думайте, ніби я не знаю, чим це все може закінчитись. Я вже багато років це знаю.

Він очікував, що Еберфорс почне глузувати чи сперечатися, але той промовчав, хіба що спохмурнів ще дужче.

- Нам треба потрапити в Гоґвортс, - знову повторив Гаррі. - Якщо ви не можете нам допомогти, то ми дочекаємося світанку, дамо вам спокій і самі знайдемо вихід. Але якщо ви можете допомогти... то зараз непогана нагода про це сказати.

Еберфорс прикипів до крісла й дивився на Гаррі такими схожими на братові очима. Нарешті прокашлявся, встав, обійшов столик і підійшов до портрета Аріани.

- Ти знаєш, що робити, - сказав він.

Вона всміхнулася, відвернулась і кудись пішла, але не так, як це завжди роблять персонажі інших портретів - за край рами - ні, вона пішла довгим тунелем, намальованим за її спиною. Вони дивилися, як віддаляється худорлява постать, поки її не поглинула темрява.

- Е-е... що?.. - почав було Рон.

- Туди зараз веде лише один шлях, - пояснив Еберфорс. - Усі старі таємні переходи зараз перекрито з обох боків, дементори стоять на всіх мурах, а в самій школі, як я знаю зі своїх джерел, ходять патрулі. Школу ще ніколи так потужно не охороняли. Не знаю, як ви собі думаєте щось зробити, потрапивши всередину, коли Снейп - директор, а та парочка Керроу - його заступники?.. Втім, вам видніше. Ви ж кажете, що готові вмерти.

- Ой, що це?.. - насупилася Герміона, дивлячись на Аріанин портрет.

Наприкінці намальованого тунелю знову з’явилася крихітна біла цяточка, і стало видно, що це повертається Аріана, з кожним кроком більшаючи. Та вона йшла не сама