Читати книгу - "Африка, сни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чeрные тачанки с пулеметами веером стояли вокруг. Речка текла безмятежно, дети прыгали в речку с обрыва, солнце висело над головой, музыка гремела, народ веселился, танцевал и дрался.
Корявые сельские музыканты играли на трубах, барабанах, скрипках, гармошках и цимбалах.
— Це той самий дядько Спенсер, сер, – сказал Чарльз, показывая магарадже на джентльмена с гориллой. – Хлопці з якудзи розшукали його у хащах Конго. Для них немає нічого неможливого, сер.
— Ви натякаєте, що тут немає ніякого мезальянсу, містер Чарльз? – спросил магараджа, кивая на молодых и наливая ему самогона из мутной бутылки.
— Аж ніяк немає, сер, дядька Спенсера не могла знайти навіть тітка Джейн, – сказал Чарльз.
— Я не розумію, чому вони всі радіють, – говорил Вересень Борсюку. – Толя, ми лишилися без роботи, Толя, ми чужиє на етом празднікє жизні!
— А пішло воно все! – сказал Борсюк, – Якщо хочеш, я хоч зараз стану на коліна і скажу: «Господи! Спасибі тобі за це!»
— Ти правий, ти правий… – сказал Вересень задумчиво. – Тільки що ж робити, що ж робити, може, і собі стати художником, як Подя?
— А тепер давай закуримо, – обратился по-английски дядько Спенсер к горилле и угостил еe сигарой. И они закурили. И это заметил мистер Чарльз.
— Містер Лі, – обратился он к Лифанчуку, – якщо ваша ласка, чи не могли б ви віддати мені одну цінну для мене річ?
— Із задоволенням, містер Чарльз, – сказал Лифанчук. – Мені приємно було зберегти її для вас.
И он отдал трубку Чарльзу.
— Тим більше, що я заборонив тобі курити, – сказал старик Чен по-китайски.
Он стоял возле свадебного стола и улыбался. Попугаи слетелись к нему и теперь сидели у него на плечах и голове. Лифанчук поклонился и поцеловал отца.
— Батьку, – сказал он, – як ви тут опинилися, батьку?
— Які красиві тут люди, – сказал старик, глядя на дерущихся аборигенов. – Мати хвилювалася за тебе, і я пообіцяв їй, що побачуся з тобою. А втрапив просто на весілля. Шкода, правда, що не на твоє. Дивись-он, як люди живуть: одружуються, дітей заводять…
— Я знайшов його, але не зміг вбити, – сказал Лифанчук.
— Я знаю, – сказал Чен, – ти все зробив правильно.
— Тепер я повертаюсь в Китай, – сказал Лифанчук.
— Ти все добре обміркував, синку? – спросил Чен.
— Партія покладається на мене, – сказал Лифанчук. – Я мушу виправдати довіру партії.
Чен вздохнул и посмотрел на Татьяну. Та сидела, отвернувшись и надув губы.
— Ти дурень, – шeпотом сказал старик.
— Ти поїдеш зі мною в Китай? – спросил Лифанчук у Татьяны.
— Щоб ти сказився, проклятий, – сказала Татьяна. Она уже ревела вовсю.
— Скажи їй, щоб не плакала, – сказал Чен. – Сім’я прийме її з радістю.
Он улыбнулся Татьяне и соединил их руки.
— А як же ви, батьку? – спросил Лифанчук.
— Я передав школу твоєму братові, – сказал Чен. – Поживу тут замість тебе. Відкрию школу. Тут чудові люди, але вони зовсім не знають кунг-фу.
И он снова с интересом посмотрел на дерущихся аборигенов.
— А все-таки Галька дура, – говорила Анжела Веронике. – Могла б собі підшукать продюсера чи олігарха, а так шо – бандіт він і є бандіт. Ану, як посадять?
Она говорила это сестре вполголоса, и в то же время улыбалась Гале, демонстрируя лояльность.
— Мовчи, дура, – сказала Вероника, – вона нас в Індію забере, будем у палаці жити. От тіки маму шкода – казали, шо їй дантісти у клінікє всі зуби вирвали.
— І не вирвали, а підпиляли – щоб не кусалась. Я тобі скажу, що мама сама винувата. Скіки я їй казала, що треба в город переїжджать!
— Нащот цього ти не переживай, сестричка, – сказала Вероника, – мене мама дечому навчила.
И она улыбнулась сестре, показались маленькие острые клыки, раздвоенный язык мелькнул во рту…
А в это время Галя говорила Хуяме:
— Ти подивись, як тут гарно! Хіба у вас в Японії є така річка?
— У нас єсть Фудзі, – гордо сказал Хуяма.
— А у нас єсть Псьол, – сказала Галя, – і там водяться русалки. У вас в Японії є русалки?
— Колись були, – неуверенно сказал Хуяма.
— Слушай сюда! – заорал ему в ухо МЕСТНЫЙ АБОРИГЕН. – Я оце недавно з кумом напився в Омельнику, коли іду через місток, дивлюсь – а воно внизу плаває, а кругів на воді нема, то я чкурнув звідти тіки так!
— Чого це? – спросил Хуяма.
— Русалки! – орал пьяный абориген. – Вони тіки у нас в Пслі і ще у Ворсклі є! Залоскочуть – і хана!
— От бачиш, любий, – сказала Галя Хуяме, сверкнула ведьминским глазом, и не успел Хуяма возразить, как она обволокла его влажным поцелуем.
— Гірко! – кричали гости.
Свадьба неслась. Народ танцевал, пил и дрался. Слон Акбар разнимал дерущихся: он брал их хоботом и расставлял по местам. Старый негр раскачивался и тихо пел:
— Джамбо, джамбо, бвана, аборигени сурисана…
162. ЭКСТ. УКРАИНА. ХУТОР КРАМАРЕНКИ. ПОЛЯНА У РЕКИ. УТРО. (CONT.)
— Це рай, чьотко, – сказал Адику Вова.
— Заслужили в прошлой жизні, братуха, – сказал Адик и налил другу самогону.
И тут он увидел красивую девушку – ту самую, с которой хотел познакомиться в морге. Сейчас она стояла за спиной у молодоженов, рядом с элегантным джентльменом, соседом по цинковому столу. Девушка улыбалась и манила Адика рукой, а джентльмен радушно топорщил усы, и Адик встал из-за стола и пошел…
— Ти куди, братуха? – рассеянно спросил Вова.
Но Адик уже бежал, спотыкаясь, за зеленоглазой валькирией. И Вова побежал за ним. Они удалялись медленно, впереди девушка (она улыбалась и манила Адика вполоборота), старый джентльмен, пьяные Вова и Адик – они бежали, но все никак не могли догнать тех двоих.
И тут любитель Гессе обнял свою одноногую подругу и закричал:
— Батьку, тачанки вперед, кулемети до бою!!!
Музыканты заиграли «Яблочко», оябун, одетый в махновский костюм, бросил шапку на землю…
Танцевали все, даже слон. ТEТКА С ЗОЛОТЫМИ ЗУБАМИ, сидевшая напротив дяди Спенсера, обволокла его похотливым взглядом и изобразила ногами коронный номер Шерон Стоун. Бдительная горилла заметила еe манeвр и уволокла дядю Спенсера в кусты от греха подальше. Дядя Спенсер, влекомый гориллой, невозмутимо дымил сигарой.
— Ех, яблучко, куди ти котишся, попадеш к Махну, не воротишся! – пели музыканты.
Хлопцы на тачанках задрали дула пулеметов вверх и строчили в воздух. Кот залез на дерево, и оттуда дико орал.
— Жити будете у мене в палаці, – сказал магараджа Гале, – я нічого не хочу слухати.
— Я Україну люблю, – сказала Галя.
Она обняла отца, поцеловала его и сказала:
— А палац ви можете побудувати тут. Якщо сільрада розрішить.
Она засмеялась ведьминским смехом, и магараджа заткнулся испуганно. И мысленному взору его представился дворец на берегу Псла.
163. ЭКСТ. УКРАИНА. ХУТОР КРАМАРЕНКИ. ЗАКАТ. DREAM SEQUENCE.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Африка, сни», після закриття браузера.