Читати книгу - "Твердиня"

логотипом охоронної компанії «Blackwater»[122]: чорний ведмежий слід в овальному, сплюснутому згори і знизу, прицілі бордового кольору.

Помітивши лого «Блекуотера», Ґрем оживився. Хай там що про неї розказують, але це американська компанія. Ймовірно, власник наплічника — теж американець. Хоч-не-хоч у серці мулата зажевріла надія: якщо співвітчизник виявиться хоч трохи приязнішим за Джейсона, тоді, можливо…

Роздуми перервав хрипкий оклик:

— Ходімо!

Довготелесий говорив скриплячим голосом, подібно до Клінта Іствуда зі старих вестернів. Голос пасував стрільцю на сто відсотків.

Першими рушили мачігуенга, за ними, досі ображено бурмочучи, роззброєні хлопці з ватаги Амаро Кіспе, слідом — Ґрем, довготелесий стрілець замикав колону. Двоє індіанців тягли на собі кошелі з їжею, інші четверо несли порожні кошики. Вони зійшли донизу Паїтіті (наскільки міг судити мулат, іншими ходами, не тими, якими їх вели нагору) і вибрались у джунглі крізь замаскований заростями лаз у східній стіні. Не змінюючи порядку, кавалькада ступила на вузьку, але добре втоптану стежину, що вилася по сельві, і подалася на північний схід. Мачігуенга чудово знали дорогу.

Просувались повільно; довготелесому довелося кілька разів прикрикувати, підганяючи індіанців. Мачігуенга пришвидшували темп, але за хвилину знову плелись наче на каторгу. Хоча, мабуть, так воно й було.

Двічі мулат обертався до стрільця з широкими вилицями й синіми очима і за другим разом навіть відважився заговорити (збираючись бовкнути щось на кшталт «хелло, бадді, я Ґрем»), але чоловік його випередив, жорстко урвавши:

— Не озирайся. Вперед.

О пів на десяту дерева порідшали, і незабаром група дісталась довжелезної відкритої галявини. Уважно придивившися, Ґрем припустив, що чистина не є природною, її вирубали в тропічному лісі. Вона мала форму прямокутника шириною вісімдесят і довжиною кілька сотень метрів. Хоча про штучність свідчила не так форма ділянки, як рівні ряди насаджених за метр один від одного кокаїнових кущів[123]. Рослини нагадували кущі терну і були вищими за людський зріст, часом ледь не вдвічі. Кидалося в очі, що доглянуті: гілки рівні, місцями підрізані, земля спушена, волога. Тонке зелене листя пашіло здоров’ям.

У південно-західному куті кокаїнової плантації висилась халабуда (чи радше навіс) з дахом з висушеного пальмового листя і трьома стінами з довгих, грубо обструганих гілок. Усередині виднілась кострубата, увінчана кріслом дерев’яна конструкція, схожа на вишку, з якої судді спостерігають за тенісним матчем. Накриття захищало від сонця, а «вишка» давала можливість продивлятись (а також, мабуть, прострілювати, подумав Ґрем) усе поле.

Довготелесий почепив наплічник на стіну халабуди і зронив:

— До праці, хлопці.

— А що мені робити? — кліпнув мулат.

Мачігуенга поскладали в тіні халабуди кошики з їжею. З одного кошика дістали купу потертих сумок і стали вішати на плечі, пускаючи шлейку навскіс по тулубу. Кілька чоловіків лаштували до пояса пляшки з водою.

— Агов, ти, — гукнув стрілець одного з перуанців, — ти ж ніби говориш англійською. Поясни цій дамочці її задачу на найближчі чотири години.

Молодий перуанець із лицем, проораним глибокими слідами від чиряків, мовчки подав Ґрему наплічну сумку і кивнув, кличучи за собою. Хлопець був молодим, на рік молодшим за мулата, але через подзьобане вм’ятинами обличчя здавався чи не вдвічі старшим. Разом з іншими перуанцями і мачігуенга вони попростували вздовж джунглів до південно-східного краю плантації.

Ґрему та його напарнику дістався другий поперечний ряд кущів.

— Це кущ коки. — Хлопчина лагідно торкнувся видовженого, загостреного на кінці листочка. Він говорив, розтягуючи слова, певно, щоб зменшити акцент.

— Я знаю, що це, бадді.

— Ти будеш іти, і рвати листя, і складати його в сумку. В ось цю. Я буду йти з одного боку, ти — з іншого. Рви акуратно, контролюй, щоб не пошкоджувати гілку. — Перуанець показав, як правильно: не смикати, а перегинати, ламаючи черешок. Листки коки мали товсті й короткі ніжки, що міцно сполучалися з гіллям, рвучи абияк, можна залишити без кори всю гілку. — Відділяй… як його?.. як це буде англійською?.. патичок?.. ні… el peciolo[124].

— Черешок, — підказав мулат.

— Так, черешок… відділяй його, щоб не здирати кори. Верхні листки не зривай, вони потрібні, щоб кущ не загинув.

Американець неуважно кивав, задивившись в інший бік поля, де його співвітчизник, діставши з рюкзака глянцевий журнал, вмощувався у кріслі на вершині сторожової «вишки». Штурмова гвинтівка лежала поряд.

Прослідкувавши за його поглядом, перуанець насупився.

— Не думай про це. У головоріза локатор, який спіймає тебе по цьому. — Хлопчина торкнувся браслета з лампочкою на руці мулата. — Він наздожене і пристрелить тебе.

Проте Ґрем не думав про втечу, він дивився на сіро-зелений наплічник із вишитим на ньому логотипом «Blackwater». Той чоловік — американець. І він найманець.

Хлопці взялись обривати листя. Якби не спека, роботу можна було б вважати легкою. Якийсь час працювали мовчки, поволі просуваючись упоперек плантації, коли раптом Ґрем почув, як з-за куща долинуло несміливе:

— Ти американо?

— Так, — неохоче відповів мулат.

Трохи помовчали, а потім Ґрем вирішив, що не варто відштовхувати перуанця, якщо той хоче погомоніти. Він нагнувся, зазирнувши під гілля.

— Хей, бадді, чуєш мене? — Від довготелесого їх відділяло півсотні метрів, але мулат все одно говорив пошепки.

З іншого боку висадженого рядку кущів вигулькнула коричнева голова.

— Як тебе звуть?

— Хесус.

— А мене Ґрем. — Не даючи оговтатись, американець закидав хлопця запитаннями: — Чим ви тут займаєтесь, Хесусе? Вирощуєте коку і робите кокаїн?

— Ні, — замотав головою перуанець. — Кокаїн — це складно. Ми лише готуємо… як його?.. сировину. Так? Я правильно сказав? Продукт. Сирець. А кокаїн роблять у Колумбії.

За останні тридцять років світовий кокаїновий бізнес дуже змінився. У 1970—1990 роках на ринку домінував Медельїнський картель, яким заправляли Пабло Ескобар[125] і брати Очоа. Завдяки діяльності наркокартелю Колумбія стала світовим центром виробництва кокаїну. Всередині вісімдесятих картель зріс настільки, що почав впливати на політичне життя всієї Південної Америки, його дохід оцінювали у двадцять-тридцять відсотків сукупного ВВП Колумбії, Перу та Болівії. У 1984 році уряди названих країн за підтримки США почали активну боротьбу з наркокартелем, його лідерів цілеспрямовано знищували. 1984—1990 роки ввійшли в історію континенту під назвою кокаїнової війни. Під кінець декади Медельїнський картель зазнав поразки — усі осередки були розчавлені, лідери ліквідовані або ж арештовані (внаслідок руйнації монополії під час кокаїнової війни на роздрібному ринку відбулося здешевлення одного кілограму кокаїну в п’ять разів: з трьохсот до шістдесяти тисяч доларів, що тільки посприяло