Читати книгу - "Повний місяць"

Переламати людську природу.

Створити ту саму, оспівану в полум'яних промовах, нову, зовсім нову людину. Котра лише виконує накази. Й на виконання конкретних наказів її можна настроїти, немов радіоприймач на певну хвилю.

— Ви ховали свою зграю тут? — вимовив глухо.

— Хочете — хай буде зграя… Найскладніше було забезпечувати підопічних хоча б якоюсь людською їжею. Втім, здається, мені вдалося загалом знизити їхню тягу до регулярного харчування. Та найгірше — коли вони все ж таки не стримували себе. Не вдовольнялися тим, що давав ліс, і виходили, аби нападати на людей. Довелося навіть приспати спершу одного, потім, після того, як загинула Люба — другого.

— Приспати — це вбити?

— Підопічних не вбивають. Їх саме присипляють. Лишився Лобо, з ним у мене не виникало клопотів.

— Міни та капкан самі ставили?

— Війна дечому навчила. Це я про міни. Складно, але впорався. Я ж вчений, розібрався. З капканом допоміг Лобо. Приволік його звідкілясь.

— Могли б обійтися без капкана. І це теж мені підказка, аби знали.

— Що цього разу?

— Ви часто навідувалися в ліс, до підопічних. Вистежили Катерину Липську, в неї інша мета для прогулянок. Я потім так само побачив її. В тому ж місці, де й ви. Там гуляли ваші воїни. Й ви придумали — треба відвадити звідти Катю та взагалі всякого, хто спробує зайти далі. Розрахунок, скажу я вам, п'ятдесят на п'ятдесят. Міг вдатися, навести на хибний слід. Ви ж не думали, що в ці краї повернеться людина, котра могла стати перевертнем, опинившись у ваших руках. Для того чоловіка ваші пастки виявилися підказками. Ну, а я провів паралель між їх появою й вашим інтересом до Липської. Зокрема, до її лісових прогулянок. Бо вже знав, що ви буваєте в неї.

— У вас хороша асоціативна пам'ять, Андрію. Кажу вам, як лікар, як учений. Все?

— Та трійця в лісі… Подільники Жори Теплого… Напевне вони наштовхнулися на вашого Лобо випадково?

— Звісно. В мене просто не було можливості на той час нацькувати його на них. Але погодьтеся, Лобо чудово зробив за вас роботу! Між іншим, повірите ви чи ні, то його перше бойове хрещення. Він справді найкращий… Був найкращим. Нічого, в мене в записах є всі дані. Тепер знаю, як вдосконалити свої експерименти. Аби дали більше часу, шляхом спроб та помилок я б вивів ту породу, до якої прагнув від самого початку.

— А привести вихованця в Сатанів, нацькувати на Сомова?

— Вирішив бути корисним. Не дивуйтеся, дійсно так. Каюсь, не подумав про наслідки. Підрозділ НКВС почне прочісувати довкілля. Рано чи пізно прийдуть сюди. Головне — сейф, зберегти документи зараз найважливіше. Це моя перепустка, Андрію. Моя індульгенція, якщо хочете. З ними я піду далеко. Може… разом? Усе одно ж сейф…

Левченко почув підозрілий рух за спиною з запізненням на кілька секунд.

Цього вистачило, аби Жора Теплий сильним ударом збив із ніг Вовка, котрий стояв до нього ближче, відступив назад, углиб темряви, зупинив окриком:

— Стрельну! На місці стояти всім!

Ігор стогнав на підлозі — не чекаючи нападу, впав на зламану руку.

Андрій сіпнув правицею. Зі свого місця навіть при такому освітленні мав можливість як не вбити бандита, то хоча б зачепити кулею.

Жора вистрілив раніше.

Праве плече обпекло. Інстинктивно лапнувши рану лівою рукою, Левченко при цьому впустив ліхтарик. Упавши йому під ноги, він дивом не розбився. Приземлився так, що промінчик світив тепер угору. Очі встигли звикнути до темряви, і Андрій бачив, як Теплий задкує до виходу.

Обидві його руки зайняті.

Пістолет Вовка. Поки Левченко оглядав його пошкодження, Жора скористався моментом та озброївся. Андрій же відразу після сутички з Лобо не врахував такої можливості.

— МОЇ ПАПЕРИ!

Ліва рука Теплого притискала до грудей кілька крадькома видобутих із надр сейфу картонних папок.

— МОЇ! — розпачливо повторив Нещерет, враз перетворившись на велику ображену дитину, в якої забрали улюблену іграшку. — НЕ ЧІПАЙ! НЕ СМІЙ!

— Не жени, ліпило! — огризнувся Жора. — Там на всіх вистачить.

— Ти ж нічого не розбереш там! — вигукнув Левченко. — Ми домовлялися, йди собі! Ствол забирай, чорт із тобою! Кинь документи!

— Не розберу, ага! — легко погодився Жора. — Зате я добре вмію слухати. Й почув тут багато цікавого. Досить для того, аби прикинути хрін до хвоста, начальнику. Не розберу я — знайдеться той, хто краще дотумкає. Не думай, ліпило, в мене теж є кінці. Вийду, на кого треба, рано чи пізно. Тут не гроші, начальнику. Тут моя свобода.

— Яка свобода?

— Не кричи, ліпило. Така сама, як і твоя. За одну таку папочку знаючі люди там, — він кивнув угору, — мені багато, чого пробачать. Поділися з ближнім, ліпило. І стійте на місці, рахуйте до ста. Бувай, начальнику.

Тримаючи пістолет перед собою у витягнутій руці, Жора Теплий позадкував далі, до виходу.

— НАЗАД! — відчайдушний крик Нещерета відбився від стін луною. — НАЗАД! ВІДДАЙ! ТРИМАЙТЕ ЙОГО!

Левченко не міг припустити, наскільки немолодий лікар може виявитися спритним.

Рівно настільки, наскільки необережним.

— Стій! — тепер уже вигукнув він, щойно Нещерет рвонув за Теплим по прямій — найкоротшою відстанню. — Савичу, стій!

Гримнуло двічі підряд.

Доктор Нещерет, він же — Гот, він же — той, хто уявив себе на короткий час Богом, зупинився на бігу. Зробив ще крок, і третім пострілом Жора довершив справу.

Переслідувач упав долілиць, навіть не зойкнувши. Здалося — передсмертний крик просто застряг у нього в горлі.

— Будь тут! — крикнув Левченко через плече Вовкові.

Поранене місце заболіло, але не сильно. Влучити у вразливі місця Теплий з такої відстані міг, якби було краще видно. Але тримати правицю рівно Андрій через рану не міг. Тож переклав пістолет у ліву руку, хоч володів нею не так вправно. Нічого, за потреби завжди є шанс перехопити зброю обома. Аби лиш Жора не встиг утекти далеко. Відпускати його з миром Левченко не збирався.

Тіло Нещерета трапилося на дорозі. Не оббігав — перестрибнув, побіг на звук кроків, що стрімко віддалялися.

Коли вискочив назовні, побачив: місяць підіграє. Вийшовши з–за хмар, знову освітлював територію табору.

Застреленого Лобо точно посередині.

Й Георгія Теплова, котрий, не озираючись, мчав до воріт, перетинаючи відкрите місце по прямій велетенськими стрибками.

Пробігши ще трохи вперед, Левченко на коротку мить зупинився, прикидаючи, чи зможе