Читати книгу - "Печера"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 99
Перейти на сторінку:
й винен перед тобою, єгере Тодін, думав Раман, долаючи п’ять сходинок до ліфта. Ти сміятимешся, але мені здається, що ми не договорили, думав він, чекаючи, поки важка туша в затягнутій сіткою шахті сповзе вниз і відчинить двері. Ми не досперечались, а останній аргумент, як виявилося, не за мною і навіть не за тобою, але ж ти знав, що так складеться, єгере Тодін, якби ти в потрібний момент одійшов убік — цілий би лишився, і ми б ще поговорили…

Зрештою, тоді говорити нам би не було про що.

Сьома нуль п’ять, сіра машина, як і раніше, стоїть коло під’їзду, однак Паула може не тривожитись — ніхто її не зачепить. На багатьох моніторах спокійно дрімає зелений світлячок, ось вона, та Паула, що загрожує цивілізації, і жити Паулі лишилося ще цілі дві доби…

Бо навіть зі стимулятором на третю добу вона, напевно, все-таки захоче спати, і сон її буде глибокий.

Він подзвонив у приймальню Адміністратора — там здивувались, проте чемно погодилися записати його, всесвітньо відомого режисера, на прийом на наступний вівторок.

— Мені треба побачитися з Адміністратором сьогодні, — переконував він незнайомого чиновника, бо нікого з його знайомих чиновників, на лихо, не було на місці.

— Але, пане Кович, це неможливо… Абсолютно неможливо, звертайтеся в Управління, звертайтеся до Радника з питань культури…

Раман кинув слухавку.

— Я їм покажу, — він бурмотів, крокуючи по кімнаті, а Паула сиділа на дивані, як і раніше, мерзлякувато кутаючись у чоловічу куртку. — Я підніму всіх на ноги, навколо тебе, Пауло, ходитиме кільце кореспондентів, вони не посміють… Це маячня, це дикість, хіба ми живемо в божевільні?!

— Ми гаємо час, — сказала Паула тихо.

— Що?

— Ми гаємо час. Ніхто вас не послухає, Рамане.

Вона говорила, ледь розтискаючи губи. І дивилася не на співрозмовника — мимо, вдалину, і очі були як і раніше сухі, гарячкові, і Рамана вдруге в житті охопило щемливе, хворобливе почуття.

Жалість.

Він скреготнув зубами й наполегливим дзвінком підняв з ліжка приятеля-журналіста, того, що носив на краватці скляну комашку-сонечко.

— Кович? Що, що з виставою, я сьогодні хотів…

Раман перебив його навіть різкіше, ніж треба було; втім, через хвилину співрозмовник, своєю чергою, перебив його теж:

— Знову Німробець?! Та ти знаєш, яких чортів мені дали того разу, коли, замість стати жертвою цієї твоєї змови, вона вискочила заміж за цього, як ти казав, її наглядача, Тодіна? Рамане, я тебе дуже ціную і поважаю, але тема нещасної Німробець трохи протухла, ти так не вважаєш?

— Тодін, — почав Раман злобливо, — цей Тодін, між іншим…

І затнувся. Покосився на Паулу і прикусив язика.

Далі розмова взагалі не клеїлась; Раман роздратовано кинув слухавку — і зустрівся з на диво спокійним, замороженим поглядом Паули.

— Я ж казала… Ніхто не повірить.

Раман плюнув, потягнувся до слухавки знову, але раптовий біль у серці не дав йому закінчити рух.

— Цікаво, — сказала Паула, дивлячись, як він, скорчившись, вивуджує з упаковки яскраву капсулу, — про Тританову смерть повідомлять по телевізору?..

Раман здивовано на неї озирнувся.

Вона сиділа, зчепивши пальці, і кісточки їх не просто побіліли — посиніли, мов у мерця.

О восьмій годині телефон заговорив сам — і вже не замовкав ні на хвилину. Дзвонили з газет і телепрограм, дзвонили розгублені, здивовані, присутні й не присутні на генеральному прогоні, всі жадали пояснень, хто переживав, хто зловтішався; о дев’ятій Паула сказала тим самим мертвим, відчуженим голосом:

— Зніміть слухавку, хай лежить… Зараз треба… подзвонити Розганяєві.

Раман визирнув у вікно; сіра машина, як і раніше, стояла навпроти під’їзду. Йому навіть стало здаватися, що це саме та машина. Яка мала шанс збити Паулу в найперший день їхнього з Раманом знайомства…

— Зайнято, — безпорадно сказала Паула в нього за спиною. — Весь час зайнято… І в них, напевно, те саме, бо Розганяй анонсував…

Вона не договорила.

Треба ввімкнути телевізор, подумав Раман мляво. І радіо теж треба ввімкнути, ану ж що-небудь почуємо…

— Алло, — швидко сказала Паула в трубку, — Лора? Так. Я знаю. Так, я знаю… Що? Касета, — вона швидко глянула на Рамана, касета в Ковича… Так. Так… Зараз? — вона відвела слухавку від лиця, обернулася до Рамана: — Увімкніть… Там анонс…

Пульт телевізора виявився чомусь під високою горою запилюжених старих газет; Раман піймав четвертий канал, на екрані був сам він, Кович, на сцені, розкланювався разом з акторами після якоїсь вистави, здається, «Блакитного Рогу»… Веселий і ситий, і років на п’ять молодший, а проти сьогоднішнього — то й на всі десять…

— …обіцяє стати подією не тільки сезону, але й усього десятиліття. Театральні агентства багатьох країн світу вже закупили квитки на багато місяців наперед, команда театралів нашої країни поповниться загонами іноземних туристів… Сезон має бути гарячий, можливо, не всім нашим постійним глядачам пощастить саме цього року прорватися на прем’єру — для вас, тих, хто зберігає в гаманці заповітний квиток, і для вас, тих, хто й не розраховує одержати його найближчим часом… Дивіться завтра, о вісімнадцятій нуль-нуль, у передачі «Портал» — спеціальні матеріали про прем’єру «Першої ночі» в театрі Психологічної драми… Бесіда з режисером Раманом Ковичем, фрагменти вистави, все, що ви захочете знати про постановку Рамана Ковича «Перша ніч»!

— Так, Лоро, — сказала Паула глухо. — Так, ми дивимося… Ні, не з чоловіком. Ні… Що?!

На екрані шкірились одна одній театральні маски.

— Передачі ніхто не забороняв, — сказала Паула крізь зуби. — Це ж не просто рейтингова, це… А. Ну так… Трюк. Просто рекламний трюк Ковича, це точно, правильно, Лоро… Так. Напевно. Розганяй може підійти?..

На екрані з’явився службовий вхід, навіть вікна Раманового кабінету теж потрапили в кадр; мені треба в театр, подумав він утомлено. Бо, напевно, всі вже все знають… Легше, не треба повідомляти… Та все одно треба в театр, я повинен їх переконати… що це не кінець, що все ще повернеться…

Вистава жива, подумав він раптом жорстоко. Вистава — жива, вона просто… вона просто спить. Ніхто не перешкодить йому, Ковичу, щомісяця влаштовувати прогони… щоб підтримати… щоб…

Мумія, сказав тверезий внутрішній голос. Наче й жива, наче й мертва… Вистава, позбавлена глядача, не живе, як не живе риба на березі… Оболонка залишиться, але вивітриться суть. Зів’яне, зсохнеться…

— Четвертий канал просить у глядачів вибачення, — оксамитовим голосом повідомив диктор на тлі масок, що й далі шкірилися. З технічних причин замість анонсованої в передачі «Портал» інформації відбудеться оглядова екскурсія по театрах столиці. Про те, коли вийде в ефір анонсована передача, буде оголошено додатково…

Рекламний ролик.

Він продовжував бездумно

1 ... 90 91 92 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Печера"