Читати книгу - "Під куполом"

шляхетні лицарі усі, а леді шлялись без трусів.

Норрі на це щиро розреготалася, піднявши вгору стиснуту в кулак руку, і Барбі ритуально пристукнув по її маленькому кулачку своїм великим.

Джо натиснув пару кнопок на крихітній панелі. Послухав, а тоді вручив слухавку Барбі.

Мабуть, Кокс так і сидів, тримаючи руку на своєму телефоні, бо, коли Барбі підніс Джуліїн телефон собі до вуха, той уже балакав.

— Як воно там у вас, полковнику? — питав Кокс.

— Загалом усе гаразд.

— І це тільки початок.

«Легко тобі говорити», — подумав Барбі.

— Гадаю, все буде гаразд, допоки ракета не відскочить, або не проб'є Купол і наробить великої шкоди в лісі й на фермах на нашому боці. Цьому, втім, зрадіють мешканці Честер Мілла. А що кажуть ваші специ?

— Небагато, ніхто не робить ніяких прогнозів.

— По телевізору ми чуємо дещо інше.

— Я не маю часу відстежувати версії говорючих голів. — Барбі відчув по голосу Кокса, що той знизав плечима. — Ми сповнені надій. Ми віримо, що маємо шанси. Якщо так можна висловитися.

Джулія складала докупи й розводила долоні, питаючи цим жестом: «Що там нового?»

— Полковнику Коксе, я тут сиджу з чотирма друзями. Один з них юнак на ім'я Джо Макклечі, і в нього народилася вельми цікава ідея. Хочу передати йому зараз слухавку… — Джо так різко замотав головою, що аж волосся зателіпалося. — …щоб він вам сам пояснив. — І він вручив телефон Джо. — Розповідай.

Джо заговорив, спочатку невпевнено, спотикаючись на всіляких ну, гм, розумієте, але щойно ідея знову захопила його уяву, він розігнався і став красномовним. Потім він слухав. Невдовзі почав посміхатися. А за якийсь час промовив:

— Йо, сер! Дякую, сер! — і повернув телефон Барбі. — Заціни, перед тим, як запустити ракету, вони спробують збільшити потужність нашого Вай-Фай[216]! Господи-Спокусе, це так круто! — Джулія вхопила його за руку, і Джо виправився: — Вибачте, міз Шамвей, я хотів сказати Ісусе.

— Не переймайся, ти дійсно зможеш це зробити?

— Ви жартуєте? Без проблем.

— Полковнику Коксе? — спитав Барбі. — Щодо Вай-Фай це правда?

— Ми не в змозі завадити вам робити будь-що, чого б вам не заманулося, — відповів Кокс. — Ви, здається, самі мені це недавно доводили. Але натомість ми можемо допомагати. У вас буде найшвидший у світі інтернет, принаймні сьогодні. До речі, той ваш хлопець вельми тямовитий.

— Так, сер, у мене теж склалося таке враження, — сказав Барбі й показав Джо великий палець. Хлопець сяяв.

Кокс промовив:

— Якщо ідея цього хлопця спрацює і ви все запишете, не забудьте зробити копію для нас. Ми зі свого боку, звісно, теж будемо знімати, але відповідні спеціалісти захочуть побачити, як удар виглядає з вашого боку Купола.

— Гадаю, ми зможемо зробити ще краще, — сказав Барбі. — Якщо Джо встигне все налагодити, все місто зможе побачити це наживо.

Цього разу кулак підняла Джулія. І Барбі, широко усміхаючись, пристукнув по ньому.

13

— Чорти його забирай, — промовив Джо.

Через поштивий страх на обличчі тринадцятирічний хлопець зробився на вигляд восьмирічним. Куди й поділася з його голосу самовпевнена зверхність. Разом з Барбі він стояв ярдів за тридцять від того місця, де в Купол упиралася дорога Мала Курва. Не на солдатів він дивився, хоча вони якраз обернулися до них — це попереджальна стрічка і велике червоне X на Куполі так його вразили.

— Вони прибирають звідси свій бівуак, чи як ви це називаєте, — промовила Джулія. — Наметів уже нема.

— Звісно. Десь через… — Барбі поглянув на годинник, — дев'яносто хвилин тут буде доволі спекотно. Синку, тобі краще поспішати.

Але тепер, коли вони врешті опинилися на порожній дорозі, Барбі почав сумніватися, чи дійсно Джо зможе зробити те, що пообіцяв.

— Йо, але… ви бачите дерева?.

Спершу Барбі не зрозумів. Кинув погляд на Джулію, та знизала плечима. Тоді Джо показав рукою, і він побачив. Дерева по той бік Купола пританцьовували під середньої сили осіннім вітром, скидаючи кольоровими спалахами з себе листя, яке кружляло поміж самотніх морських піхотинців. На боці Мілла гілки ледь похитувалися і більшість дерев стояли ще в повному вбранні. Барбі був упевнений, що повітря проникає крізь бар'єр, але кволо. Купол гасив вітер. Він згадав, як вони з Полом Джендроном, чоловіком у картузі «Морських Псів», підійшли до струмка і побачили, як дибиться вода.

— Листя тут виглядає, — промовила Джулія, — ну, не знаю… якимсь апатичним. Безвільним.

— Бо на їхньому боці вітер, а в нас лише дихання млявого бризу, — сказав Барбі, сам сумніваючись, чи в тім причина. Чи хоч приблизно в тім причина. Але який сенс було мудрувати про якість повітря в Честер Міллі, якщо вони ніяк не могли на це вплинути? — Давай, Джо. Роби свою справу.

По дорозі сюди вони заїхали на «Пріусі» Джулії до Джо додому, щоб він узяв свій PowerBook. (Місіс Макклечі змусила Барбі заприсягнути, що він поверне їй сина живим і неушкодженим, і Барбі нічого не залишалося, як дати клятву.) Тепер Джо показував на дорогу.

— Тут?

Барбі прикрив долонями собі обличчя з боків, оцінюючи напрямок на червоне X.

— Трохи лівіше. Ти можеш прорепетирувати, подивитися, як воно буде?

— Йо, — Джо відкрив і ввімкнув PowerBook. Як завжди, миленько прозвучала стартова мелодія фірми «Макінтош», але Барбі подумав, що ніколи в житті перед його очима не поставало більш сюрреалістичного видовища, ніж цей сріблястий комп'ютер із жевріючим екраном посеред дороги Мала Курва з її латаним асфальтом. Це йому здалося перфектним апофеозом трьох попередніх днів.

— Акумулятор свіжий, отже, він мусить працювати щонайменше шість годин, — сказав Джо.

— А чи не перемкнеться він у режим сну? — спитала Джулія.

Джо подарував їй фірмовий погляд типу «мамуню, я вас прошу» й обернувся до Барбі.

— Якщо ракета засмажить мій Про, ви обіцяєте купити мені новий?

— Тобі купить Дядько Сем, — пообіцяв Барбі. — Я власноруч подам вимогу.

— Солодко звучить.

Джо нахилився до ноутбука. Понад екраном у нього було встановлено невеликий сріблястий циліндр. Це, як пояснив йому Джо, нове комп'ютерне чудо, що зветься ай-Сайт[217]. Він поклав пальці на клавіатуру і натиснув ENTER, на екрані вмить висвітилося яскраве зображення Малої Курви. З рівня землі кожна крихітна вибоїна, кожна нерівність дороги виглядала горою. На середньому плані Барбі побачив фігури морпіхів вище колін.

— Є в нього картинка, сер? — спитав один з них.

Барбі підвів голову.

— Скажімо так, морський піхотинцю, якби я був інспектором, ви б зараз виконували віджимання за допомогою підошви мого черевика, встановленого на вашій сраці. У вас подряпина на носку лівого чобота. Це неприпустимо на небойовому чергуванні.

Морпіх опустив очі