Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

його ідеї, це просто ще один невірний і його слід знищити. Бен Ладен ступає в слід жорстоких візій Кутба, що дозволяє йому і його послідовникам підмуровувати в раціональному плані навіть безглузді масові вбивства, ставлячи їх за звичайну оборону переслідуваної віри». The 9/11 Commission Report, S. 51.(обратно) 31

«Років із сім тому Америка привласнила найсвятіші землі ісламу на Аравійському півострові. Вона вкрала у мусульман ресурси, наказує їхнім ватажкам, принижує їхній нарід і тримає в страху їхніх сусідів. Вона послуговується своєю владою на півострові як зброєю проти сусідніх народів ісламу [...] До найбільш очевидного доказу дійшло, коли американці перебрали міру в своїй агресії проти народу Іраку [...] Попри це, американські цілі у цій війні мали релігійний та економічний характер, вони мали прислужитися і єврейській державі і відхилити її від окупації Святої Землі і від убивства тамтешніх мусульман [...] Всі ці злочини і ці злидні є неприкритим оголошенням війни Богові, його Пророкам і мусульманам з боку американців [...] З огляду на ці факти і у покорі волі Всевишнього, ми висловлюємо всім мусульманам таку фетву: вбивати і воювати проти американців та їхніх союзників, байдуже, цивільних або військових, — це обов'язок кожного мусульманина в будь-якій країні, якій це до снаги [...] в ім'я Бога, ми закликаємо кожного мусульманина, який вірить в Бога і сподівається на розгрішення, дотримуватися заповіді Божої, вбиваючи американців і крадучи їхні гроші, повсякчас і, коли це можливо». Це цитати з декларації заснування Світового ісламського фронту джихаду проти євреїв і хрестоносців 22 лютого 1998 року. На додачу до Усами бен Ладена свої підписи під цим документом поставили лідери двох єгипетських груп і ватажки войовничих ісламістів у Пакистані і Бангладеш. На думку Пітера А. Бергена, у випадку з цією заявою йдеться про основний документ, який неминуче підготував теракти групи «Аль-Каїда» (Heiliger Krieg Inc., S. 120 f.).

(обратно) 32

«До подій 11 вересня хіба одиниці гадали, можливо, що літак може врізатися в ядерний реактор. В ході дискусії щодо будівництва заводу з переробки плутонію на берегах Саванни група під назвою „Жителі Джорджії проти атомної енергії“ (Georgians Against Nuclear Energy, GANE) стверджували, що в процесі планування будівництва не було враховано ризик „ворожого акту“. У відповідь представник Комісії з ядерного регулювання (NRC) зауважив, що „федеральні органи мають займатися більш-менш передбачуваним впливом на навколишнє середовище“ і „GANE вимагає доказів того, що терористичні атаки в районі мали б більш-менш передбачувані наслідки“. Після подій 11 вересня представник переглянув свою позицію, визнавши: „Хотів би вам щиро сказати, що все буде добре, але я не можу цього зробити“. Електростанції сконструйовані так, що повинні витримати землетрус, торнадо та інші стихійні лиха, проте, згідно з даними Комісії з ядерної регламентації, жоден із 103 американських ядерних реакторів не розрахований на можливу атаку „Boeing 767“. 21 із цих реакторів розташовано за п'ять миль од аеропорту. Басейни, в яких зберігається відпрацьоване ядерне паливо, являють собою мішень навіть легшу, ніж товстий бетонний купол». Graham Allison: Nuclear Terrorism. The Ultimate Preventable Catastrophe, New York 2004, S. 55.

(обратно) 33

«В пику всім своїм конкурентам фундаменталісти щоразу доводили, що їхні гасла і символи найбільш ефективні, а їхні моделі найрозрозуміліші і найпереконливіші, байдуже, чи вони критикують недоліки старого і дискредитованого режиму, чи виступають із закликом поставити на його місце новий і кращий лад. Їхні давні суперники, марксистський комунізм і арабський соціалізм, підтвердили свою неспроможність своїми невдачами [...] їхні нові конкуренти, представники захищених у громадянському суспільстві прав людини та гарантованого вільною економікою економічного прогресу, мали б спершу до них прислухатися. У своїй суперечці з лібералами фундаменталісти мають величезну перевагу. Ліберали при владі, згідно з їхніми власними переконаннями, неминуче пристають на те, щоб фундаменталісти намагатимуться їх усунути [...] Фундаменталісти при владі не дали б лібералам такого права». Bernard Lewis: Der Atem Allahs. Die islamische Welt und der Westen — Kampf der Kulturen?, Munchen 1998, S. 183 f.

(обратно) 34

«Доведений факт, що радикальний іслам ігнорує розум, який дозволяє визнати його за сучасний рух. Світ середньовіччя, можливо, був об'єднаний вірою, проте розум він не легковажив. [...] Романтичне переконання, що світ можна змінити актом волі, — це така ж невід'ємна складова сучасної доби, як і просвітницький ідеал універсальної цивілізації, що спирається на розум. Один із них виник як відповідь на інший. Романтика дев'ятнадцятого століття правила за бунт німців проти претензій французів, які вважали, що представляють усю цивілізацію. На світанні двадцять першого століття романтичні ідеї винурилися знову на хвилі протистояння американському універсалізму. Аль-Каїда має себе за альтернативу сучасному світові, втім, ідеї, на яких вона ґрунтується, по суті сучасні. Як одного разу Карл Краус висловився у плані психоаналізу, так можна сказати, що радикальний іслам є симптомом хвороби, від якої, на його думку, він здатен вилікувати». John Gray: Die Geburt Al-Qaidas aus dem Geist der Moderne, München 2004, S. 40 f.

(обратно) 35

Американський соціолог Ш. H. Айзенштадт тлумачить амбівалентність цього явища кризи, базуючись на ісламському фундаменталізмі, що лежить в основі тоталітаризму: «Фундаменталізм часто зображується як антисучасне явище, як виверження традиційних і традиціоналістських сил, які хіба що зазнавали утисків з боку режиму і культурного проекту сучасності. Нема, звичайно, жодного сумніву в тому, що в різних фундаменталістських рухах діють і традиціоналістські тенденції, що спираються на попередні досучасні традиції та історичний досвід. Проте нам здається, що фундаменталізм, у принципі, попри його виразну анти-сучасну й „традиціоналістську“ ідеологію і попри глибоке історичне коріння у світових релігіях, — це вельми сучасне явище». S. N. Eisenstadt: Die Antinomien der Moderne, Frankfurt / M. 1998, S. 7.

(обратно) 36

«Сучасна епоха за своєю природою прагне глобалізації. [...] Але що таке, власне, глобалізація? [...] У сучасну добу рівень