Читати книгу - "ГЧ"

більше не піде, якщо ми не штовхнемо маятника. А штовхнемо — він знову йде, так же, як раніше. Те саме з організмом, який зупинився, його клітини перестали одержувати живлення, кисень, почали голодувати, задихатись і тому припинили роботу. Але вони зовсім не мертві. Як тільки відновимо нормальні умови температури, живлення, дихання — клітини знову працюватимуть.

— Невже це так?!

— Ну звичайно! Досліди над ізольованими органами викрили цю «несправжню смерть». Нам довелося зовсім відмовитись од такого, освяченого віками непохитного уявлення, як нерушимість, неділимість організму. Це, як виявилось, був помилковий погляд. Незважаючи на всю зв’язаність і величезну координованість у своїх функціях, усі органи тварини разом з тим цілком автономні і можуть існувати й діяти без організму. Виявилось навіть, що вони досить невибагливі і нормально працюють і тоді, коли умови, в які ми їх переносимо, тільки приблизно подібні до природних умов у живому тілі… Ви маєте сумнів? — перервав він себе, помітивши мимовільний рух протесту на обличчі Миколи. — Так, нам важко собі уявити це. Надто сильні традиції в наших уявленнях. Проте все саме так, як я кажу. Хочете пересвідчитись?

— Як? — розгубився Микола.

— Дуже просто. Я покажу вам це. Ходімо в лабораторію.

Микола швидко підвівся. Ридан раптом затих і якусь мить був нерухомий. Потім він узяв в’язку ключів і мовчки почав перебирати її, підшукуючи потрібний ключ. Здавалося, він не наважується виконати свою обіцянку. Микола помітив це вагання.

— Може, незручно зараз?

— Ні… я думав про те, що не все можна бачити. Ходімо.

У «свинцевій» лабораторії, де вже раніше побував Микола, Ридан відчинив непомітні двері праворуч і, пропустивши гостя, швидко пішов у глиб кімнати. Микола встиг помітити тільки, що Ридан підняв там якийсь великий циліндр і накрив ним щось на круглому столику.

— Будьте обережні, Миколо Арсеновичу, тут тісно.

Справді, велика кімната була вся заповнена довгими столами, химерними штативами з якимись складними комбінаціями скляних куль, рурок, колб і ковпаків, під якими видно було інші пристрої із скла, гуми та металу. Скрізь слух уловлював якийсь рух. Капали рідини, ритмічно цокали лічильники, дзижчали механізми самозаписуючих приладів, гули моторчики насосів. Трубки різної товщини звисали від великих бутелів по стінах, обплітали столи й апарати.

— Тут нас троє, — сказав Ридан, і Микола швидко озирнувся, але нікого не побачив. — Третій… у розібраному вигляді.

Ридан говорив поволі й різко. Рухи його стали спокійними, впевненими. Так він перетворювався завжди, коли входив у свої робочі кімнати.

— Кілька днів тому мені привезли самовбивцю, який пролежав у холодильнику моргу три дні. Чоловік був фізично цілком здоровий. Він повісився, стрибнувши із столу. Смерть настала вмить від вивиху шийного хребця. Тепер ідіть сюди. Ось його серце…

Микола припав до скляного ковпака.

Там на міцному штативі, спираючись на кільце, обтягнене марлею, билось велике людське серце. Відрізок його аорти був прикріплений до кінця гутаперчевої трубки. Серце ритмічно стискувалось, фонтаном викидаючи з себе прозору безбарвну рідину, і знову розширювалось, набираючи цю рідину з трубки.

Серце пульсувало. Воно жило, працювало, серце мертвої людини, і гутаперчева трубка, що звисала біля ковпака, здригалася в такт його пульсу.

Микола мовчки, не відриваючись стежив за його рухами.

— Поясніть же, Костянтине Олександровичу, — промовив він нарешті.

— Тут усе дуже просто. Я відділив серце, промив його в звичайному розчині Рінгер-Локка, стиснув рукою кілька разів, і воно почало скорочуватись. Коли б цей масаж не допоміг, я впорснув би трохи адреналіну, ефект вийшов би той самий, і воно працювало б зовсім без живлення, без цієї рідини до того часу, поки не вичерпало б усі свої енергетичні ресурси.

Серце черепахи, тільки покладене у вологе середовище, працює справно протягом дванадцяти діб. Ну от. Потім я укріпив його на цьому штативі і, щоб продовжити йому життя, почав живити також розчином Локка, до складу якого входить як живильний елемент виноградний цукор. Серце почало не тільки витрачати свою енергію, але й набувати її, живитися. Тепер воно житиме довго, кілька місяців.

Як бачите, серцю треба дуже небагато, щоб жити. Адже рідина Локка це далеко не кров: у ній немає білка, немає всіляких гормонів, ферментів і багатьох інших елементів. Тут немає і тієї температури, при якій серце звичайно працює. Умови далеко не органічні. І, незважаючи на це, воно живе — навіть після триденної смерті.

— Костянтине Олександровичу, а хіба можна це назвати життям у тому ж розумінні, що і за нормальних умов організму? Може, тут, так би мовити, біологічний автоматизм, несумісний із справжнім життям?

— Е-е, ні! Це дуже істотне питання, але на нього доводиться відповісти негативно. Це серце не тільки скорочується. Воно зберігає всі свої нормальні властивості та реакції. Зараз покажу вам… Ви знаєте, звичайно, для того, щоб посилити роботу серця, досить, наприклад, ввести в кров людини камфору. Ось камфора…

Він відкрив спеціальний краник у трубці, що входила під ковпак, і піпеткою ввів у розчин для живлення серця краплю камфори.

— Тепер дивіться сюди. Це кардіограф.

Тільки тепер Микола побачив, що поруч із ковпаком стояв прилад, сполучений із серцем. У цьому приладі рівномірно рухалася паперова стрічка, і кожне скорочення серця відмічалося на ній чорним штрихом. Виходила зигзагоподібна крива, по якій Можна було стежити за ритмом і розширенням серця.

За хвилину Микола побачив, як чорнильний штифтик трохи швидше накреслив па стрічці один за одним кілька довших зигзагів.

— Бачите! — вигукнув Ридай. — Камфора діє. Цим препаратом ми користуємося для вивчення впливу різних лікарських речовин на діяльність серця. І реакції, які викликає препарат, точнісінько повторюються на живому серці. Виходить, це не автомат. Ну, тепер прошу сюди.

Один за одним перед враженим Миколою проходили органи померлої людини. Він бачив частину кишечника, занурену в розчин, який замінює кров. Кишечник працював. Перистальтика його тривала. Він