Читати книгу - "Скляне прокляття"

широке червоне обличчя було вкрите порохом і брудними розводами, а тому виглядало особливо лютим.

— Моя знахідка здатна спростувати будь-яку брехню!

— Так-так, ваша знахідка, — Гумбольдт блискавичним рухом витяг із потаємної кишені куртки мисливця на метеорити короб із-під сигар. — Боюся, мені доведеться вилучити її у вас. Це надто небезпечна річ, щоб залишатися в руках такого негідника, як ви.

Він покрутив у руках короб і відкрив її. Всередині, злегка пульсуючи, лежав мерехтливий осколок зеленого кристала. Гумбольдт поставив коробку на плескатий камінь і відступив на крок.

— Що ж, я гадаю, нам доведеться розв’язати цю проблему просто зараз.

За півхвилини від зеленого кристала залишилася лише жменька піску. Вітер швидко відніс димок і неприємний запах.

Запанувала вражена тиша. Пеппер не міг повірити своїм очам.

— Фантастика!.. — нарешті, видушив він із себе. — Як… ви… Коли?

— Трохи згодом я охоче відповім на всі ваші запитання, — усміхнувся вчений. — А зараз мені доведеться повернутися на той бік ущелини, щоб знищити решту вцілілих монолітів і окремих кристалів. Хтось із вас хоче піти зі мною?

Ніхто не встиг відповісти, тому що поряд пролунав сповнений шаленства крик. Еліза обернулася, й від того, що вона побачила, в неї похололо серце.

Уїлсону вдалося розірвати пута. Одним стрибком він опинився поруч із Патриком О’Нілом, вихопив у нього з-за поясу ніж і кинувся на Гумбольдта. В останню мить ученому вдалось ухилитися, проте лезо все ж зачепило його зап’ястя. Кров залила руку і цівкою заюшила на землю, але він устиг вихопити свою знамениту шпагу і зайняв захисну позицію.

Ніж Уїлсона знову промайнув у повітрі, і, якби вчений не відбив цей підступний удар, напевно, встромився б йому в плече.

Еліза вражено стежила за тим, що відбувається. Ремінь із сириці, яким було зв’язано руки Уїлсона, був завтовшки в півсантиметра. Це ж яку треба було мати надлюдську силу, щоб його розірвати?

Англієць знову кинувся на дослідника. Цього разу ніж влучив у клинок шпаги. Почувся брязкіт, посипалися іскри.

— Ви зруйнували мою знахідку! — Вени на шиї та лобі Уїлсона здулися так, що, здавалося, ось-ось лопнуть. — І ви заплатите мені за це, присягаюся!

Еліза бачила, що рана заважає Гумбольдту. Кілька разів шпага мало не випала в нього з рук. Учений був чудовим фехтувальником, проте, йому весь час доводилося відступати й захищатися. Тільки тоді, коли він перекинув клинок в іншу руку, йому трохи полегшало. Він почав тіснити титулованого мисливця на метеорити.

— Вперше бачу людину, яка однаково майстерно володіє правою і лівою рукою, — просопів Уїлсон. — Це щось новеньке. Вам випала честь виявитися першим із тих, кого я убив, хто однаково володіє обома руками.

— Ще надто рано підбивати підсумки, містере Уїлсон, — промовив Гумбольдт, продовжуючи насідати на супротивника. — Може, вам і вдасться мене вбити, це не виключено, але ж як ви думаєте вибиратися звідси після цього?

— А хіба ви самі не здогадуєтеся? Мої люди не звикли діяти самостійно. Таке вже в них виховання. Арчера більше немає, тож довіритися вони можуть лише мені. Щойно я вас прикінчу, вони стануть на мій бік і приповзуть до мене. Ще й скавчатимуть, неначе цуцики, — усміхнувся він. — Між нами відбувається цілком законна дуель, тож будь-який суд у цивілізованій країні мене виправдає. Ти згоден, Патрику?

Ірландець мовчав. Еліза раптом відчула, що він усе ще перебуває під впливом особистості цього харизматичного негідника. Так само, як і решта найманців.

— Не забувайте про догонів, — парирував Гумбольдт. — Невже ви сподіваєтеся, що вони так задурно вас випустять?

— Задурно? Навряд чи, — по обличчю Уїлсона рясно стікав піт. — Та я можу вбити їхнього старійшину й захопити дівчисько в заручниці, — він кивнув у бік Йатиме. — Мала, здається, має тут неабиякий авторитет. Нам уже доводилося проробляти такі оборудки в минулих експедиціях.

— Ну, звісно ж, воювати з немічними дітьми та старими — це вам до снаги, — Гумбольдт зробив блискавичний випад, та англієць, схоже, саме цього й чекав. Він стрімко нахилився, схопив жменю піску й пожбурив його вченому в очі. Гумбольдт, на мить засліплений, не помітив атаки англійця, і той завдав йому підступного удару чоботом у коліно. Негідник мав явну перевагу.

Гумбольдт опустився на землю, обличчя його скривилося від болю, а шпага вислизнула з пальців. Еліза затулила рот руками, щоб стримати крик. Учений спробував знову схопитися за зброю, та Уїлсон ногою відкинув його шпагу вбік. Потім, широко розставивши ноги, він посунув на супротивника, виставивши перед собою широке лезо ножа.

— Я ще жодного разу не програвав, — процідив він. — Хочете знати, чому?

— Хочу я чи не хочу, та, боюся, ви все одно скажете, — відповів Гумбольдт глузливо.

— Не можна виграти, не забруднивши при цьому рук. Візьміть цю пораду з собою в могилу, пане Гумбольдт!

Почувся тупий удар. Еліза вже вирішила було, що з таким звуком ніж устромився в груди Гумбольдта. Але заточився не її друг, а Уїлсон. Повільно, неначе уві сні, він обернувся.

— Що це було?..

За його спиною стояв Патрик О’Ніл із рушницею в руках. Молодий ірландець знову скинув зброю, націляючись прикладом тепер уже в перенісся Уїлсона. Знову пролунав глухий удар, і мисливець на метеорити впав навзнак і залишився лежати, широко розкинувши руки й утупивши скляний погляд у небо.

— Сер Уїлсон, я заарештую вас за звинуваченням в убивстві Франсуа Лакомба, члена Паризької академії наук, і замаху на вбивство професора Карла Фрідріха фон Гумбольдта. Крім того, ви звинувачуєтеся в таких тяжких злочинах: дезертирство, співучасть у загибелі містера Джонатана Арчера, замах на вбивство журналіста Макса Пеппера, а також у багатьох кривавих злочинах, скоєних стосовно народу догонів. Ви постанете перед французьким провінційним судом у Тімбукту, а потім у Дакарі, звідки вас перевезуть для остаточного виголошення вироку до Парижа. А щоб