Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

ГЕМ, у. ч. Товариська зустріч двох (або більше) китобійних суден, як правило, на промисловому терені, коли вони, обмінявшись вітаннями, обмінюються й візитами вельботних команд; під час візиту на одному з суден перебувають обидва капітани, а на другому - обидва старші помічники.

Є ще одна невеличка подробиця щодо «гему», якої не можна тут оминути. У всіх ремеслах є свої характерні особливості; має їх і китоловство. На піратському, військовому чи невільницькому судні, коли капітана везуть куди-небудь шлюпкою, він завжди сидить на кормі, на вигідному, інколи м’якому сидінні, й часто сам стернує за допомогою маленького, вишуканого, якогось немов галантерейного румпеля, оздобленого барвистими шнурками та стрічками. Але вельбот не має сидіння на кормі, а м’якого й поготів, не має й румпеля. Іще бракувало, щоб капітанів-китобоїв возили по морю у кріслах на коліщатках, немов старих подагричних засідателів міської ради! Що ж до румпеля, то вельбот ніколи не прийме такої жіночої розніженості; а тому оскільки для «гему» в гості виряджається ціла вельботна команда, в тому числі й стерничий вельбота або гарпунник, то котрийсь із цих двох і стернує човном, а капітан, не маючи де сісти, змушений, буває, всю дорогу стояти, як соснова тичка. І часто можна помітити, як той капітан, добре усвідомлюючи, що до нього прикуті погляди всього видимого світу, тобто екіпажів обох суден, докладає всіх можливих зусиль, аби зберегти гідність, тобто встояти на ногах. А це діло не дуже легке, бо довжелезне стернове весло, що стирчить держаком уперед, час від часу вдаряє його в поперек іззаду, а весло заднього гребця задля рівноваги стукає по колінах спереду. Таким чином, він заклинений спереду і ззаду й може тільки хилитись на боки, стоячи на широко розставлених ногах; отож, коли човен раптово кивне носом на хвилі, він дуже легко може впасти, бо довжина опори нічого не варта без відповідної ширини. Спробуйте-но поставити стійма розсоху з двох жердин,- чи вона у вас стоятиме? А проте цьому капітанові, розкаряченому під прикутими до нього поглядами всього світу, аж ніяк не личить хоч би трошечки притримуватись за щось рукою для більшої стійкості; навпаки, аби показати, що він за іграшки володіє собою в цій позі, такий капітан звичайно держить руки в кишенях штанів. А втім, можливо, що він держить їх там для баласту: адже ті руки звичайно бувають дуже великі й важкі. І все ж траплялися випадки, іноді цілком надійно засвідчені, коли спостерігали, як капітан у винятково критичну мить - скажімо, під час раптового шквалу - таки хапався за чуприну найближчого весляра і тримався за неї, як реп’ях за полу.

54
ІСТОРІЯ «ТАУН-ГО»

(Як її розказано в «Золотій таверні»)

Мис Доброї Надії та весь морський простір поблизу нього дуже схожі на перехрестя двох битих шляхів, бо там можна зустріти більше мандрівців, ніж будь-де.

Невдовзі після зустрічі з «Альбатросом» ми стріли ще одного китолова, що вже прямував додому. Називався він «Таун-Го». 82 Майже вся його команда складалася з полінезійців. Під час недовгого «гему» ми почули дуже істотні новини про Мобі Діка. У декого з нас одна обставина з історії «Таун-Го» розбудила ще сильніше зацікавлення Мобі Діком. Та обставина досить туманно пов’язувала з цим китом один химерний, немовби з ніг на голову перевернений випадок так званої «кари божої», що інколи нібито спостигає деяких людей. Ця згадана обставина в сполученні з іще деякими, що її супроводили, складала те, що можна назвати таємною частиною трагедії, про яку я маю розповісти,- таємної, бо ні капітан Ахав, ні його помічники так ніколи й не довідалися про неї. Бо цієї таємної частини всієї історії не знав навіть сам капітан «Таун-Го». Вона була спільною приватною власністю трьох білих матросів того судна, і один з них, як видно, поділився нею з нашим Тештіго, всіма святими заклинаючи його зберегти таємницю; але другої ж таки ночі Тештіго почав говорити крізь сон і виказав стільки, що йому, коли прокинувся, довелося розказати й решту. Одначе ця історія справила на тих матросів «Пеквода», котрі почули її всю, таке глибоке враження і ними керувала в цій справі така, сказати б, дивна делікатність, що вони зберегли таємницю поміж собою і вона ніколи не просочилася на ют «Пеквода». Щоб увічнити цю дивну історію, я зараз переповім її в такому вигляді, як вона прозвучала на палубі судна, але у відповідних місцях вплітатиму темнішу нитку отих загадкових обставин.

Чомусь мені хочеться переповісти її вам точно в такому стилі, в якому я вже колись оповідав її в Лімі напередодні одного церковного свята в гурті моїх друзів-іспанців, що сиділи, курячи сигари, на роззолоченій, вимощеній плитами веранді «Золотої таверни». З-поміж тих вишуканих кабальєро два молодики, дон Педро й дон Себастьян, були знайомі зі мною найближче і тому часом перебивали мене запитаннями, на які я у свій час давав належну відповідь.

«Років за два перед тим, як я вперше почув про ті події, що про них збираюся розповісти вам, панове, «Таун-Го», китобійний корабель із Нентакіту, перебував у вашому Тихому океані, за яких кілька днів плавби від порога оцієї «Золотої таверни». Він крейсував десь трохи на північ від екватора. Одного дня на кораблі, ставши як і щоранку до помп, помітили, що води в трюмі натекло трохи більше, ніж звичайно. І вирішили, що корпус десь пробила меч-риба. Але капітан мав якісь незвичайні підстави гадати, що в тих широтах його чекає рідкісна удача, а тому страшенно не хотів залишати їх, та й теча була не така вже небезпечна, хоча, скільки не шукали, де саме протікає, спускаючись у трюми так глибоко, як тільки дозволяла досить вітряна погода, нічого розшукати не змогли; тож судно крейсувало далі, а матроси вряди-годи випомповували воду. Одначе та рідкісна удача все не надходила, і минали дні за днями, а течі не тільки не розшукали, вона ще й відчутно посилилась. Отож капітан, нарешті трохи занепокоївшись, підняв усі вітрила і спрямував судно до найближчої гавані на островах, щоб там підняти його з води й відремонтувати.

Хоча шлях попереду був неблизький, та капітан не боявся, що судно потоне дорогою,- хіба що за якихось особливо несприятливих обставин, бо помпи на ньому були