Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джованні, підіждавши, коли син полишить їдальню, підняв свій келих і посміхнувся мені.
— Я помітив, ви непогано ладнаєте.
Я знизала плечима, від флешбеків з «Вітторії» мені було ніяково. Якщо дивитись з його боку, не володіючи всіма подробицями і такими деталями, як зоряні труси і купа моїх погроз…
— Здається.
Ніхто не скаже з упевненістю, маючи справу з Тоні.
— Розумію, з ним складно, — кивнув старший Соретті. — Тому хочу зробити тобі невеличкий подарунок. Сподіваюся, це тебе не образить, а замотивує.
Я насупилася. У його нестерпного нащадка з дарунками та сюрпризами не склалося — після них найчастіше виникає бажання вдавитися, — невже і це лихо виявиться сімейною рисою?
— Хіба на подарунки ображаються?
Моя напруженість не зосталась непоміченою для нього. Сам винен, нічого було підносити це так офіційно й підозріло.
— Нічого такого, Елізабет, правда. Я лише хочу віддячити тобі за терпіння, якщо ти протримаєшся, скажімо, — він задумливо примружився, знов набуваючи схожості з лисом, котрий щось там собі прораховував в голові, — пів року.
— Чим?
Вважаючи, що це майже згода, ну, або, щонайменше, зацікавленість у його пропозиції, Великий Джо, відкинувшись на спинку стільця, стенув плечима, ніби я вже мала здогадатися про все. Ні, деякі тривожні побоювання в мене з’явилися, але я не бажала їх визнавати.
— Приємною сумою на кишенькові витрати. На випадок, якщо мій син гідно не тішить тебе подарунками.
— Я просто надіюся, що в мене слухові галюцинації, — тихо промовила я, підкреслено обережно поклавши виделку на тарілку, ніби вона зі скла, й узявши келих, бо в горлі виникла пустеля. Після сутички з Мінною я відчайдушно стримувалась, щоб не спитати, що іще він готовий робити замість сина.
— А якщо справа дійде до весілля…
— Не дійде, — відрізала я, урвавши Джованні.
Старший Соретті анітрохи не здивувався. Просто кивнув коротко і вимовив:
— У тебе ще є час обміркувати це.
В цей момент повернувся Тоні. Він одразу ж помітив, як атмосфера між нами тепер була морознішою за грудневий день.
— Що сталося, Бесс? Чому ти блідіша за поганку? Ти запросив цю лярву? Ні? Що ти їй сказав?! — прогарчав він, миттєво сатаніючи. Карі очі потемніли, як грозове нічне небо без єдиної зірки і місяця. Страхітливе. Таке, що пронизує своїм мороком до кісток.
Я глянула на Джованні — він не змінився в обличчі, даючи мені вибір: змовчати або зізнатися, — і перевела очі на Тоні.
— Він запропонував мені гроші, щоб я й далі лишалась із тобою.
Тоні зиркнув на батька, потім знову на мене. Я очікувала, що він ось-ось злетить з котушок. Я навіть втягнула голову в плечі, й сама побоюючись його люті.
Але він усміхнувся.
Він бляха усміхнувся!
— Будь ласка, скажи, що ти погодилась. Це б поклало край твоїм фінансовим проблемам, любонько.
В першу після цього мить в мене відняло мову. Заніміла й ошелешена, я повільно випросталася, не тямлячи, що роблю.
Рука з келихом сіпнулася, й невеличке цунамі мімози вихлюпнулося босу в пику.
— Ах ти брудна єнотяча дупа…
Ситуація вимагала бурхливої реакції, й людиною, що вибухнула, стала я.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.