Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— сонно промовив Курц. — А посеред головної площі насипте курган із черепів. Біглий вогонь повзводно. Будем’ бомбить.

— Слухаюсь, пане адмірале. Підпишіть, будьте ласкаві, ось тут…

Робард вклав адміралові перо між пальців, але вони так тремтіли, що кармазиновий автограф на документі майже потонув під велетенською ляпкою, схожою на свіжопролиту кров.

Бауер віддав честь:

— Пане адмірале, з вашого дозволу маю іти виконувати наказ.

Курц підвів на комодора погляд запалих очей, в якому на мить зблиснуло відлуння колишньої волі.

— Виконуйте! Перемога б-б-буде за нами, адже наш Господь Бог не дозволить своїй пастві…

Раптом на його зморшкуватому обличчі з’явився напрочуд спантеличений вираз і він повалився вперед.

— Офіцере! Ви…

Адмірал подався був уперед, але Робард уже відтягував крісло з підо­піч­ним з-за столу.

— Він сильно перевтомлюється останніми днями, — пояснив Робард, опускаючи спинку крісла. — Я відвезу його в спальню. А коли ми наблизимось до неприятеля, чи не зробили би ви мені таку ласку, пане комодоре, — напружився він, — і не відправили би до нас корабельного хірурга?

А вже за пів години, спізнившись на десять хвилин, Бауер ввірвався на нараду зі своїм власним штабом:

— Панове офіцери! Сідайте!

Перед кафедрою, звідки адмірал міг звертатися до підлеглих і лінійних офіцерів, сиділо два ряди людей.

— У мене дуже серйозні новини, — почав він, і папка під правою пахвою аж зігнулася від його напруження. — Адмірал… — до нього прикипіли погляди численних облич, облич людей, які йому довіряли. — Наш адмірал нездужає.

Нездужає, аякже. Можна назвати це й так, коли корабельний хірург давав десять відсотків на те, що адмірал переживе крововилив, який стався в момент підписання останнього наказу.

— Кгхм. Він мене вповноважив продовжувати із розгортанням сил, згідно з попередніми планами, і я виконуватиму його обов’язки, поки він не зможе повноцінно вернутися до командування. Хочу додати, що він просив мене переказати вам, що вірить у кожного з нас, що кожен із нас віддасть свій борг батьківщині і що наша справа права, бо з нами сам Бог.

Бауер перебирав папірці, намагаючись позбутися прощального спогаду про адмірала, зморщеного чоловічка горілиць на своїй постелі, з хірургом і тим селюком, які тихо перемовлялися над його тілом, чекаючи на прибуття корабельного капелана.

— Найперше, уточнимо обстановку. Фреґатенкапітане Куррель, що каже навігація?

Підвівся фреґатенкапітан Куррель, дрібний і метушливий, він дивився на світ гострим поглядом розумних очей із-за окулярів із роговою оправою. Це був головний спеціаліст.

— Розбіжність серйозна, але не критична, — промовив він, перебираючи папери перед собою. — Очевидно, їхні світлості хоч і спроєктували замкнуту часоподібну траєкторію, але це завдання не відходити від неї виявилось складнішим від очікуваного. Попри модернізацію хрономоніторів ходової системи під час переходу закралася помилка не менш ніж у шістнадцять мільйонів секунд. Одразу скажу, ця похибка не така вже й незбагненна, якщо взяти до уваги, що в сумі ми здійснили шістдесят вісім стрибків, розтягнутих у часі приблизно на сто тридцять дев’ять днів, та здолавши завдяки ним відстань у трохи більше ніж вісім тисяч і п’ятдесят три світлові роки, що є новим, безпрецедентним рекордом в історії флоту. — Він зробив паузу і поправив окуляри. — На жаль, саме ці шістнадцять мегасекунд відобразилися в найгіршому вимірі — часовому — і вже на території ворога, адже той встиг здійснити окупацію. По суті, ми справились би не набагато гірше, якби вдалися до традиційного, нормального переходу в п’ять прямих стрибків на відстань сорока чотирьох світлових років. Повна карта пульсарів, скоригована на вповільнення, свідчить, що наше темпоральне зміщення дорівнює приблизно три мільйони секунд у майбутнє відносно нашого вихідного пункту, якщо його екстраполювати на світову лінію пункту призначення. Це підтверджують і класичні розрахунки за планетарними ефемеридами. Відповідно до локальної історії, ворог — Фестиваль — окопується тут уже тридцять днів.

За столом пролунало зітхання, ніби хор офіцерів, на яких упереміш накочувались хвилі гніву, не йняв віри таким новинам. Комодор Бауер не зводив із підлеглих гострого погляду.

— Панове! — У нарадчій знову стало тихо. — Може, ми й розгубили очікувану тактичну перевагу, здійснивши новітній для нашого флоту маневр, але це ще не поразка; у власному світловому конусі ми випереджаємо вихідну точку всього на десять днів; традиційна траєкторія означала би ще додаткові десять днів у дорозі чи близько того. Ми все ще не слухали рапорту розвідки і зв’язківців. Скільки би тут не окопувався наш ворог, він усе ще не чекає на нас.

Бауер стримано посміхнувся.

— От відсвяткуємо перемогу, а вже потім проведемо розслідування про причини навігаційної помилки.

Ця заява викликала нетривалу хвилю схвальних вигуків.

— Лейтенанте Косов, ваш звіт про загальну обстановку.

— Слухаюсь, пане комодоре, — підвівся лейтенант. — Усі кораблі перебувають у повній бойовій готовності. Найбільше питань викликає технічний стан «Камчатки». Згідно з їхніми рапортами, тиск відновлено майже на всіх палубах, тепер що стосується вибуху в каналізаційній системі нашого корабля. Наскільки мені відомо, за винятком кількох кают на зеленій палубі та локалізованого пориву в районі гауптвахти, ситуацію вже стабілізовано. Щоправда, безвісти пропало декілька осіб, зокрема молодший лейтенант служби безпеки Зауер, який вів розслідування якогось інциденту, коли стався вибух.

— Невже? — Бауер кивнув Мирському. — Капітане, маєте що доповісти?

— Не зараз, пане комодоре. Саме в цю мить рятувальні загони намагаються повернути всіх, хто опинився за бортом під час розгерметизації. Не думаю, що це якось вплине на наш бойовий потенціал. Але за найближчої зручної для вас нагоди я підготую повний і детальний рапорт.

Мирський мав насуплений вигляд, і на те були причини, адже капітан флагманського