Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сірий кам'яний чоловік підняв голову і завив. Він готувався до фатальної атаки. Нині він здобуде впевнену перемогу і новий череп додасться до колекції їх вождя. Подрібнювач за пару стрибків дістався місця, де повинен був лежати скелет. Натомість в тому місці стояв інший воїн. Це проти правил! Але подрібнювач і не думав зупинятися. Два черепи краще за один. Миттю він ударив лівою рукою знизу-вгору по піску, щоб хмара пилу і цього піску накрила незнайомого бійця. Іншою рукою він завдав смертельного удару згори. Таким ударом забивають цвяхи. Удар, який роздробить кістки і пригорне обох, змішавши їх з пилом.

Всі довкола завмерли. Дезіре нічого не бачила за стовпом пилу. Навіть сірий чоловік підвівся зі свого трону. Очі в нього збуджено горіли, а сам він чекав, коли йому відкриється картина розчавлених суперників у кривавій калюжі. Химерниця Зими перевела погляд на Сандрін, що вже опинилася поруч. Та залишалася спокійною.

У міру того, як пил розвіювався, обличчя ватажка подрібнювачів змінювалося. Від тваринного задоволення та інтересу до невимовного здивування .Під розвіяною хмарою пилюки стояла людина. Чоловік однією рукою тримав навислу над ним лапу подрібнювача. Кам'яний воїн, здавалося, здивувався не менше за інших. Він розмахнувся іншою лапою, але отримав удар на випередження. Ногою в живіт. Власні ноги подрібнювача відірвалися від землі, і він впав на землю, пролетівши метрів зо два. Подрібнювач швидко підвівся, завив, ударив кулаками об землю. Він рвонув до незнайомого воїна, маючи намір задавити його своєю масою. Таку кам'яну брилу ніхто не зупинить. Навіть величезні та сильні луксори не в змозі його стримати. А тут навпроти нього стояла звичайнісінька людина. Подрібнювач злетів у повітря, занісши руки над головою і підтиснувши ноги, щоб усією вагою збити нахабного самозванця.

Людина не відступала і не намагалася ухилитися. Чоловік зробив крок уперед і кулаком ударив подрібнювача в груди. Це змусило кам'яну брилу полетіти у зворотному напрямку. Подрібнювач пролетів повз своїх драйтлів з відкритими ротами і з розмаху врізався у невисоку скелю, повністю зруйнувавши її. Дрібне каміння полетіло в різні боки, змусивши тих, хто стояв поруч, відвернутися, прикриваючи обличчя.

- Ти потребуєш доказів того, що люди можуть перемогти амаліонів? - заревів переможець. - Я і є доказ.

Він крокував у бік трону.

- Ти не маєш права втручатися. Поєдинок розпочався. Ваш воїн програв. - закричав сірий подрібнювач.

- Ти прийшов сюди поєдинки влаштовувати чи битися за долю світу? Ти прийшов сюди битися у мілких сутичках чи брати участь у битві, масштабів якої ще не знав наш світ? Ти хочеш прославитися чи й далі влаштовувати вистави?

Впевнений твердий голос людини змусив подрібнювача замовкнути. Він важко дихав, обмірковуючи свої наступні кроки.

- Хто з вас найстарший? Хто знає Бельвузіра? Завірума? Іриду? Ну? Є такі? Я питаю, хто найстарший? - людина вже зайшла в півколо подрібнювачв і крутила головою, шукаючи того, хто не побоїться йому відповісти.

На мить повисла тиша.

- Ти назвав наших легендарних предків.

Дезіре не бачила того, хто це говорив, вона пошукала очима, але не змогла виявити того, хто подав голос. Подрібнювачі почали схиляти голови та розступатися. Сірий драйтл за їхньою спиною виглядав згорбленим і худим. Але не викликало сумнівів те, що це один із подрібнювачів. Він зробив кілька кроків уперед назустріч людині.

- Я знаю Каризму. - сказав подрібнювач.

Людина на мить задумалася.

- Безвухого? - спитав він.

- Так, Каризма Безвухий. - повторив драйтл. - Це мій дід і останній із славних легендарних воїнів. - драйтл гордо задер підборіддя.

- Каризма був боягузом. - голосно промовив чоловік і подрібнювачі ахнули від такого нахабства.

Дезіре відкрила рота, настільки зараз все несподівано повернулося.

- Він втік зі своїм військом у битві при Нерську і люди програли ту битву. Вуха йому обрізали за боягузтво за звичаєм іншого драйтлівського народу, який і був зраджений ним.

- Що ти несеш? - закипів сірий драйтл, який раніше сидів на троні. - Я можу тебе вбити лише за ці слова!

Його шкіра почала дробитися на сотні осередків. Більшість сірих кам'яних людей загарчали і почали скидати з себе одяг. Дезіре запитала себе, а чи краще стало після того, як він прийшов.

- Стійте! - зупинив подрібнювачів старий драйтл.

Він підняв руку, заспокоюючи своїх родичів. Знову всі замовкли. Подрібнювачі не рухалися. Дезіре ще раз подивилася на Сандрін. Очі Химерниці не світилися.

- Перед своєю смертю мій дід розповів, що він ховав страшну таємницю все життя. І перед смертю вона стала для нього нестерпною ношею. - він секунду помовчав. - Він утік у битві при Нерську.

Серед подрібнювачів пробіг гомін. Усі переглядалися один з одним.

  -Але! - старий драйтл підняв руку, знову закликаючи всіх до спокою. - Він потім не раз доводив свою хоробрість, приносячи перемоги в битві за битвою. Після Нерська він прославив наш рід і увійшов до легендарних героїв подрібнювачв усіх часів.

Старий драйтл пильно поглянув на людину. Той не показував намірів заперечити відомий усім подрібнювачам факт.

- Моє ім'я Максуд. І я пропоную тобі битися у моїй армії.

Сотні очей метнулися з Максуда на подрібнювача.

- Хм. Цікавий збіг. Командира людей у битві при Нерську теж звали Максудом. - він пожував губу, і, примружившись, глянув на сонце.

Дезіре метнула погляд на Сандрін. Та стояла з застиглим виразом подиву на обличчі. Химерниця Зими усміхнулася.

- Напевно, це знак. Ми станемо під твої прапори і здобудемо перемогу на чолі з Максудом, змивши провину за той вчинок Каризми кров'ю наших ворогів. Рішення прийнято.

Дезіре від захоплення дихання затримала. Максуд стояв сам один майже в оточенні розгніваних смертельно небезпечних, готових за секунду стати каменем подрібнювачів із гордо піднятою головою. Вона немов відчувала, що тут і зараз зіткнулися дві стихії. Яка з них сильніша, Химерниця не готова була відповісти. Вона посміхнулася, спостерігаючи, як подрібнювачі збирають свої речі, піднімають воїна, який щойно прийшов до тями. Воїн, який бився в поєдинку і потрапив під потужний удар Максуда. Драйтли тихо говорили між собою, кивали убік людини і постійно перезиралися.