Читати книгу - "Ми — це наш мозок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Навіть якщо немає ніякого життя після смерті, сама смерть теж є важливим переживанням. Значно полегшує ситуацію, коли відомо, що кожен з усіх причетних думає особисто, і коли є достатньо часу, щоб усе це обговорити. Чого хочу особисто я? Я віддам свій мозок Нідерландському банку мозку. Якщо матиму час, то напишу записку своїм колегам, на що їм слід звернути особливу увагу, а також дам їм технічні вказівки щодо обстеження мого мозку, чим, звісно, роздратую їх. Усі інші органи і тканини можна використати для трансплантацій — якщо це ще зможе дати кому-небудь користь, адже я вже досить давно використовую їх. Якщо лікарі вважатимуть за доцільне провести розтин — дуже прошу. Що стане з рештою, мені зовсім байдуже. Нехай вирішує моя сім’я.
Якщо маєте свої пропозиції щодо курсу, буду дуже вдячний, коли ви надішлете їх мені. А ви б хотіли? Я маю на увазі, чи хотіли б ви пройти такий курс? Бо я бажаю вам прожити здорове і щасливе життя, яке б тривало стільки, скільки ви захочете.
XX.4 Нідерландський банк мозку
Банк, який думає разом із вами.
Для дослідження причин мозкових захворювань потрібні мозкові тканини померлих пацієнтів. Наприкінці сімдесятих мені довелося чотири роки чекати, поки з’явиться мозок п’яти пацієнтів з підтвердженою хворобою Альцгеймера, хоча від цієї хвороби в Нідерландах страждали 100 000 людей. Причина була в тому, що вони помирали не в університетській клініці, а вдома чи в будинку престарілих, де не проводять досліджень. Дістати контрольний матеріал також було складно, бо ніхто не вважав за потрібне робити розтин мозку в пацієнтів, які не мали мозкових захворювань. Проте кожну часточку мозкових тканин пацієнта із хворобою мозку треба дуже ретельно порівняти з таким самим зразком ровесника тієї ж статі, який стільки ж часу мертвий, помер у ту саму пору дня і т. ін. Тому 1985 року я висунув ініціативу заснувати Nederlandse Hersenbank (NHB, Нідерландський банк мозку), який би міг надавати в розпорядження науки мозкові тканини пацієнтів із підтвердженими діагнозами. Невропатологи Амстердамського вільного університету з ентузіазмом підтримали цей проект від самого початку. Протягом майже 20 років NHB надав у розпорядження 500 дослідницьких проектів у 25 країнах зразки мозкових тканини більш ніж 3000 донорів (www.brainbank.nl). 1990 року NНB був відзначений премією як реальна альтернатива дослідам на тваринах, а 2008 року NHB відвідала принцеса Максима.
Доктор Інґе Гуітінґа (Inge Huitinga), сьогоднішній керівник Нідерландського банку мозку, ознайомила принцесу Максиму з роботою інституту. Зараз у ньому зареєстровані 2000 донорів, які дали свою згоду на розтин мозку після смерті та використання мозкових тканин і своїх медичних даних з дослідницькою метою. Коли помирає донор, незалежний лікар констатує його смерть; одразу після цього зв’язуються з NHB. Померлого якнайскоріше, здебільшого протягом двох-шести годин доправляють у Амстердамський вільний університет для проведення розтину. Під час розтину вирізають близько 70 фрагментів мозкових тканин, 8 із яких потрібні для встановлення діагнозу. Решту заморожують за температури –80 °C, культивують або використовують іншим способом, а тоді розсилають дослідникам. Максима поцікавилася, чи гарантується якість таких досліджень. Вона таки дійсно гарантується, а саме незалежною комісією. Особливістю NHB є те, що тканини надаються у розпорядження незабаром після смерті донора. Але це можливо тільки тоді, коли донор та члени його сім’ї приготували всі документи наперед і точно проінформовані про всі процедури після смерті. Похоронне агентство також усвідомлює всю терміновість справи. Якось мені подзвонили з поліції. Вони не розуміли, чому затриманий за перевищення швидкості водій катафалка заявив, що йому потрібно якнайскоріше доставити померлого до лікарні. І, тільки подумайте, наступного разу поліція на мотоциклах супроводила до лікарні по узбіччю катафалк, який застряг у вуличному заторі.
Донори сповнені ентузіазму. Якось мені подзвонив хворий на множинний склероз і сказав: «Я хочу побачити свого ворога». Тоді в інституті ми поставили мікроскоп на підставку його інвалідного крісла, і Інґе Гуітінґа разом із ним розглядала мозковий зріз пацієнта із множинним склерозом. Нам постійно ставлять найдивовижніші запитання. Один чоловік запитав про свого родича, чи можна було б скомбінувати пожертву мозку в NHB із пожертвою органа для трансплантації та передачею тіла для наукових цілей. На запитання, про кого із членів сім’ї йде мова, він відповів: «Про мою тещу». Очевидно, він хотів переконатися, що від неї не залишиться нічого! Також нам доводиться стикатися з юридичними проблемами. 1990 року ми запустили ініціативу, метою якої було залучити донорів із множинним склерозом. Тоді позов до нас подав чоловік однієї пацієнтки з цим захворюванням. Він думав, що множинний склероз — це не мозкове захворювання, а м’язове. «Адже моя дружина не божевільна?» — так звучав його аргумент. Одна донорка просила почекати з розтином, поки не розвіється її аура, але нам вдалося заспокоїти її.
Звісно, це нелегке рішення — зареєструватися донором для банку мозку. Іноді дуже допомагає, коли я розказую, що для самого себе велике заспокоєння — знати, що нехай там які дурниці я зробив протягом життя, після смерті мій мозок послужить для доброї справи в NHB.
XX.5 Зілля для довгого життя після смерті
Життя чарівливе для нас,
бо не повернеться ніколи.
Емілі Дікінсон (1830—1886)
У традиційній китайській медицині є багато засобів, які начебто продовжують життя. Крім того, у Китаї стверджують, що все, що смакує, є корисним для тіла чи окремих органів і гарантує «довге життя». На мене здивовано витріщуються, коли на таке я відповідаю, що мене цікавить життя не так довготривале, як щасливе і цікаве.
Але в Китаї я дійсно бачив, що трави можуть надовго законсервувати тіло. В одну зі своїх поїздок у Хефей в університет Аньхой, де я працюю запрошеним професором, я вперше почув про регіон, відомий під назвою гори Жихуа. У часи правління імператора Ванлі (1573—1619 рр.) з династії Мінь тут жив монах на ймення Ву Ксі А, який за 18 років кров’ю зі свого язика і золотим порошком переписав 81 том буддійських трактатів. Кажуть, що він помер у віці 126 років, а його тіло навіть через три роки після смерті не показувало жодних ознак тління. Інші монахи, які вважали його реінкарнацією Будди, позолотили його тіло. Буцімто його мумія як «Монах довголіття» зберігається в «Палаці довголіття». Кажуть, в інших монастирях гір Жихуа зберігають 500-річні мумії і поклоняються їм. Мені було важко уявити, що це можливо, адже в тих горах дуже вологий клімат. Мій перший докторант з Китаю Жоу Дзянґ Нінь, який зараз є професором у Хефеї, сказав, що мені треба побачити це на власні очі,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.