Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

що є якимось ходячим сумлінням. Він примушує нас усіх почувати себе незручно.

Цезар. Заради цього, може, й слід було б узяти його. Для імператора сумління не може бути зайве. (Звертаючись до Феровія). Послухай, Феровію. (Феровій хитає головою й не підводить очей). Тебе й твоїх друзів не будуть переважати силою сьогодні на арені. Ви одержите зброю, і на кожного християнина припаде не більш одного ґладіатора. Якщо ти вийдеш з арени живий, я поставлюся доброзичливо до першого-ліпшого твого прохання й включу тебе в лави преторіанців. Навіть коли проситимеш, щоб тобі не давати жодних запитань щодо твоєї віри, то, може, і в цьому я не відмовлю тобі.

Феровій. Я не хочу битися. Я хочу вмерти. Краще бути серед архангелів, аніж серед преторіанців.

Цезар. Я не можу повірити, що архангели — хто б вони не були — не воліли б бути преторіанцями. А втім — як хочеш. Ходімо дивитися на видовище.

У той час як почет іде сходами, Секутор та Ретіарій повертаються з арени через прохід. Секутор запорошений і дуже сердитий. Ретіарій вишкіряє зуби.

Секутор. А, імператор! Тепер ми побачимо! Цезарю, чи чесно з боку Ретіарія, замість відкрито накинути на мене сітку, тягти її по землі й засипати мені очі порохом, а потім, коли я втратив зір, зловити мене. Якби весталки не піднесли пальця, то був би мені кінець.

Цезар (зупиняючись на сходах). Це не суперечить правилам.

Секутор (обурено). Цезарю, це брудний вчинок чи ні?

Цезар. Курний, мій друже! (Підлесливий сміх). Іншим разом будь обережний.

Секутор. Хай він стережеться. Іншим разом я кину списа йому під ноги й задушу його власною його сіткою, перш ніж він устигне відскочити. (Звертаючись до Ретіарія). Побачиш, чи я зроблю це! (Він проходить повз ґладіатора, надутий і розлютований).

Цезар. Такі вихватки нерозумні, мій друже. Публіка любить бачити вбитого в усій його красі. Якщо ти забрудниш йому обличчя й попсуєш його панцер, вона висловить своє незадоволення в тому, що не дозволить тобі вбити його. А коли прийде твоя черга, вони тобі це пригадають і опустять палець.

Ретіарій. Лише тому я так і вчинив, Цезарю. Він заклався зі мною на десять сестерцій, що переможе мене. Коли б мені довелося його вбити, я не одержав би тих грошей.

Цезар (милостиво сміючись). Шахраї, кінця немає вашим вибрикам. Я вас усуну й візьму для боротьби слонів. Вони б’ються чесно.

Він прямує до своєї ложі й стукає в двері. Їх відчиняє зсередини капітан, який виструнчився, щоб пропустити імператора. Оповісник виходить з проходу разом із трьома служниками. Один із них несе зв’язку мечів, другий шоломи, а третій декілька нагрудників і панцери. Все це вони кидають в купу.

Оповісник. З твого дозволу, Цезарю. Номер одинадцятий. Ґладіатори й християни.

Феровій кидається наперед, готовий прийняти мученицьку смерть. Решта християн приймає виклик, як уміє: одні радісно й сміливо, другі терпляче й з повагою, треті розгублено зі сльозами; деякі, хвилюючись, обіймають один одного. Оповісник повертається до проходу.

Цезар (обертаючись біля входу до ложі). Час настав, Феровію. Я ввійду до моєї ложі й буду дивитися, як тебе вбиватимуть, коли ти з презирством відмовляєшся від преторіанства.

Він увіходить до ложі. Капітан зачиняє двері й залишається всередині разом з імператором. Метел і решта почету займають місця. Християни на чолі з Феровієм прямують до проходу.

Лавінія (до Феровія). Прощай!

Розпорядник. Почекайте, ви, там! Ви, християни, повинні битися. Ось, беріть зброю.

Феровій (підіймаючи меча). Я помру з мечем у руці, щоб довести людям, що я міг би битися, якби на те була воля Господа мого, і що я міг би вбити людину, яка мене вб’є, коли б я цього захотів.

Розпорядник. Одягни цей панцер.

Феровій. Жодного панцера.

Розпорядник (наступаючи на нього). Роби те, що тобі наказують. Одягни панцер!

Феровій (хапаючи меча погрозливо). Я сказав: жодного панцера.

Розпорядник. Що я маю казати, коли мені закидатимуть, що я послав голу людину битися з моїми людьми, що прибрані в зброю?

Феровій. Молися, брате, й не бійся сильних світу цього.

Розпорядник. Упертий дурень! (Він нерішуче кусає губи, не знаючи, що йому робити).

Андрокл (до Феровія). Прощай, брате, до зустрічі в прийдешньому кращому світі.

Розпорядник (до Андрокла). Ти теж повинен йти. Візьми меча й одягни панцера, який на тебе прийдеться.

Андрокл. Ні, справді, я не можу битися. Я ніколи не міг. Я не можу примусити себе почувати огиду до когось достатньою мірою. Мене кинуть левам разом із цією жінкою.

Розпорядник. Тоді геть з дороги й мовчи. (Андрокл відходить покірливо). Гей, ви, там, чи готові?

Звук труби долітає з арени.

Феровій (нервово здригаючись). Боже, дай мені сили!

Розпорядник. Ага, це лякає тебе, адже так?

Феровій. Чоловіче, немає більшого страху, аніж страх, що його завдають мені ці звуки. Коли я чую звук труби або барабана, або брязкіт мечів, або гудіння катапульти в той час, як летить величезна камінюка, вогонь вирує в моїх жилах. Я почуваю, як гаряча кров підходить до очей. Я повинен іти в наступ, я повинен бити, я повинен перемогти. Навіть Цезар на своєму імператорському троні не буде в безпеці, коли цей дух опанує мене. О браття, молітеся! Підтримайте мене! Нагадайте мені, що моя честь загине, коли я піднесу меч, і мого Господа знову розіпнуть.

Андрокл. Думай увесь час про те, яких жорстоких страждань ти можеш завдати бідним ґладіаторам.

Феровій. Коли людину вбивають, вона не почуває страждань.

Лавінія. Тільки віра може тебе врятувати.

Феровій. Віра! Яка віра? Є дві віри. Є наша віра й є віра вояки, віра в боротьбу, віра, що бачить бога в мечі. А що, коли виявиться, що ця віра сильніша за мене?

Лавінія. Ти знайдеш свою справжню віру в час іспиту.

Феровій. Це те, чого я боюся. Я знаю, що я вояка. Як можу я бути певний того, що я християнин?

Андрокл. Покинь меча, брате.

Феровій. Я не можу. Він улип до моєї руки. Я так само не міг би випустити зі своїх обіймів жінку, що її я кохав би. (Здригнувшись). Хто вимовив це блюзнірство? Не я!

Лавінія. Я не можу тобі допомогти, друже. Я не можу сказати тобі, що ти не повинен рятувати свого життя. Щось є в мене непокірне, що прагне побачити, як ти проб’єш собі дорогу до неба.

Феровій. О!

Андрокл. Але коли ти збираєшся зрадити нашу віру, брате, чому не зробити це так,