Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

цього разу так обурився деякими виразами обвинувального акту, що забув про всяку обережність і вигукнув:

— Усе це безсовісна брехня! Я не хотів проливати нічиєї крові. Навіть негідники-ірокези можуть підтвердити, що я зроду не був кровожерним. Я бився, як солдат, що боїться бога й підкоряється наказам командирів, і стріляв тільки в озброєного ворога. Ніколи не вбивав я* беззбройного, хоч би то був і мінг. Мабуть, дехто думає, що ми тут у лісі зовсім безбожники і що совісті в нас немає!

— Відповідайте на обвинувачення, Бампо, — нагадав суддя. — Вас обвинувачують у застосуванні вогнепальної зброї проти представника влади. Чи визнаєте ви себе винним?

Гнів Натті трохи вщух. Старий мисливець сперся на поруччя, ніби замислившись, а тоді підвів голову, засміявся своїм безгучним сміхом і, вказуючи пальцем на лісоруба, вигукнув:

— А хіба стояв би тут Біллі Кербі, якби я «застосував» рушницю, як ви кажете?

— Значить, — підхопив Ліппет, — ви не визнаєте себе винним?

— Звісно, ні, — відповів Натті. — Біллі знає, що я не стріляв. Біллі, пам'ятаєш індичку? Непоганий був постріл, еге ж? Хоч я стріляю вже не так влучно, як колись…

— Запишіть, що підсудний не визнає себе винним, — мовив суддя, вражений простодушністю старого.

Гайрама знов привели до присяги, й він дав свідчення по другому обвинуваченню, Зрозумівши, якої помилки припустився під час першого допиту, він тепер діяв значно обережніше. Гайрам чітко і навіть небагатослівно розповів про свої підозри щодо Натаніеля Бампо, про те, як виписано ордер на обшук та як Біллі Кербі привели до присяги й доручили зробити обшук; усе це, стверджував свідок, було зроблено згідно з вимогами закону. Потім розповів, як Натті зустрів Біллі Кербі, і заявив, що мисливець наставив на констебля рушницю й недвозначно погрожував убити його, якщо він спробує виконати свій обов'язок. Це свідчення підтвердив Джотем Рідл. Ліппет виявив неабияку вправність у перехресному допиті, та лише змарнував час, і змушений був відмовитися від наміру витиснути з них щось на користь свого підзахисного.

Нарешті викликали лісоруба. Свідчення Біллі були дуже плутані, хоч він, очевидно, прагнув розповісти все якнайточніше, і Ван дер Скол вирішив прийти йому на допомогу.

— З тих даних, які має суд, випливає, що ви на законній підставі вимагали, щоб вас пропустили в хатину. Але, побачивши рушницю й почувши погрози, ви злякалися, так?

— Зовсім ні, чоловіче, — відповів Біллі, клацнувши пальцями. — Гріш мені ціна, якби я злякався старого Натті.

— Але, якщо я правильно зрозумів вас (я маю на увазі ті ваші слова, що були сказані тут, у суді, коли ви почали давати свідчення), ви думали, що він збирається вистрелити у вас?

— Певно, що подумав, і ви б, сквайре, так подумали, коли б на вас наставили рушницю, що ніколи не хибить. Ну, я й подумав, що справа кепська, й злість мене взяла, та коли Шкіряна Панчоха погодився віддати шкуру, то все воно й залагодилося.

— Так, Біллі, — мовив Натті, похитуючи головою, — хвалити бога, я здогадався це зробити, а то, мабуть, пролилася б кров. І якби душу віддав ти, я б гірко тебе оплакував до кінця днів своїх, хоч їх і лишилося небагато…

— Е, Шкіряна Панчохо, — відказав Кербі, звертаючись до підсудного так собі вільно й невимушено, наче це зовсім і не в суді, — коли вже на те пішло, то…

— Продовжуйте допит, пане прокурор.

Ван дер Скол, якому була зовсім не до вподоби така дружня балачка свідка й підсудного, заявив судові, що він не має більше запитань.

— Отже, ви не злякалися, містере Кербі? — запитав оборонець.

— Я! Звісно, ні, — відповів Біллі, самовдоволено оглядаючи свою могутню постать. — Не так мене й легко залякати.

— Так, ви, здається, мужня людина. А де ви народилися?

— У штаті Вермонт. Край гористий, і грунт там поганенький, але лісів багато, все буки та клени.

— Так, і мені доводилось чути таке, — лагідно підтвердив адвокат. — Там, у своїм краю, ви теж звикли мати справу з рушницею?

— Я другий стрілець у тутешній окрузі. Я поступаюся лише перед Натті — після того, як він убив голуба на льоту.

Шкіряна Панчоха підвів голову, засміявся, тоді простяг лісорубові зморшкувату руку й сказав:

— Ти ще молодий, Біллі, і не зустрічав таких удатних стрільців, яких знав я. Але ось моя рука — я не маю на тебе зла.

Ліппет розсудливо чекав, поки скінчиться цей вияв дружніх почуттів, але тут втрутився суддя.

— Тут не місце для таких розмов, — сказав він. — Продовжуйте допит, містере Ліппет, а то я викличу інших свідків.

Адвокат стрепенувся, удавши, ніби сам він у діях свідка й підсудного не добачив нічого недоречного, й незворушно вів далі:

— Отже, ви залагодили справу миром?

— Він віддав мені шкуру — то з якого дива мені сваритися із старим? Як правду сказати, я й сам не вважаю, що вбити оленя великий злочин.

— І ви розпрощалися друзями? Ви не збиралися позивати його до суду?

— Та ні ж бо. Він віддав шкуру, і я на нього не сердився. То тільки сквайр Дулітл так уже образився на старого.

— Я закінчив, сер, — мовив Ліппет і сів на місце з виглядом людини, впевненої у своєму успіхові.

Настала черга Ван дер Скола звернутися до присяжних, і він почав свою промову.

— Панове присяжні засідателі! Мені слід було б протестувати проти навідних запитань пана адвоката (під навідними я розумію такі питання, які підказують відповідь), але я певен, що наш закон справедливий і безсторонній і на нього не вплинуть ніякі адвокатські хитрощі (я маю на увазі законні хитрощі), якими пан адвокат хоче виправдати підсудного. Він намагався переконати вас, панове, всупереч вашому здоровому глуздові, що наставляти рушницю на констебля (обраного чи призначеного) — всього лиш безневинний жарт, який не загрожує безпеці суспільства (я маю на увазі державу, панове). Але дозвольте привернути вашу увагу до деяких особливостей цього дуже прикрого випадку.

І прокурор змалював події так плутано, що збив з пантелику своїх шановних слухачів. А закінчив він свою промову ось цими словами:

— Тепер, панове присяжні засідателі, пояснивши вам суть злочину, в якому винна ця нещасна людина (нещасна з огляду на своє невігластво і на свою провину), я звертаюся до вашої совісті, аніскільки не сумніваючись, що ви усвідомлюєте, як важливо (незважаючи на намагання адвоката, підбадьореного вашим першим вироком, переконати всіх у безперечності свого успіху), — наскільки важливо покарати злочинця і відстояти гідність закону.

Далі виступив суддя Темпл. Промова його була коротка; він викрив хитрощі адвоката й виклав факти ясно