Читати книгу - "Янтарне скло"

стирчить стріла, й відразу відкотилася праворуч та кинулася схилом вниз до мавпи — за першою стрілою могла прилетіти й наступна.

Раптом хід подій наче разом прискорився в декілька разів: спалахнула стрілянина, а по схилу поповзла хмара їдкого диму, хоча полум'я жінка не бачила. Помітивши, що на пані Кольтер напали, золотава мавпа поклала лорда Роука на землю та кинулася на її захист — з ножем напоготові з неба вже злітала відьма. Лорд Роук притулився спиною до найближчого каменя та побачив, як пані Кольтер зчепилася з відьмою. Вони почали качатися між скелями, намагаючись придушити одна одну, а золотава мавпа тим часом прудко обривала голки з гілки сосни, сподіваючись, що це не дасть відьмі злетіти в небо.

За декілька десятків метрів від них голова Суду засовував свого деймона в меншу з сітчастих кліток. Бідолашна ящірка виривалася, верещала та смикалася, але чоловік відірвав її від своєї руки та швидко зачинив дверцята. Техніки завершували приготування — перевіряли показання різноманітних приладів.

Тут на галівесп'янина невідомо звідки налетіла чайка, схопила його лапами та знову злетіла в повітря. Це був деймон відьми. Лорд Роук видирався як міг, але птах тримав його надто міцно. Наступної миті відьма звільнилася від обіймів пані Кольтер, стрибнула на обірвану гілку сосни та злетіла в повітря вслід за своїм деймоном.

Пані Кольтер побігла до бомби, відчуваючи, що дим ніби пазурами шкрябає її ніс і горло — це був сльозоточивий газ. За декілька секунд до того більшість солдатів лежали на землі чи стояли рачки, задихаючись, але тепер, коли порив вітру розігнав цю невідомого походження хмару, вони починали приходити до тями. Над бомбою нависало величезне ребристе тіло цепеліна, натягуючи канати, щоб утримувати його на місці. Зі сріблястої поверхні зривалися цівки води.

Тут у вухах пані Кольтер задзвеніло: із неба пролунав крик, такий пронизливий і сповнений жаху, що навіть золотава мавпа схопилася за руку жінки. Секундою пізніше, мигнувши в повітрі виром білих кінцівок, чорного шовку та зелених гілок, прямо перед ногами отця Макфейла об каміння вдарилася відьма, і всі в радіусі п’ятдесяти метрів виразно чули, як хруснули її кістки.

Пані Кольтер побігла вперед — подивитися, чи не вижив лорд Роук. Однак галівесп'янин був мертвий; його права шпора стирчала глибоко в шиї відьми, а та, все же жива, тремтячими губами шепотіла:

— Щось летить… щось інше… летить…

«Незрозуміло», — промайнуло в голові пані Кольтер. Голова Суду вже переступив через тіло відьми й підходив до більшої клітки. Його деймон бігав угору-вниз по решітці меншої, жалібно благаючи пощади. Під ударами його крихітних пазурів срібна клітка мелодійно дзвеніла.

Золотава мавпа стрибнула на отця Макфейла, але не для того, щоб напасти на нього: вона скочила на плечі чоловіка, звідти пірнула у саму гущавину дротів і трубок, туди, де знаходилася резонаційна камера. Голова Суду спробував її схопити, однак пані Кольтер вчепилася йому в руку та потягла його на себе. Вона погано бачила, що відбувається: її очі все ще роз'їдав сльозоточивий газ та заливав холодний дощ. Звідусіль неслася стрілянина: відбувалося щось незрозуміле.

Промені прожекторів безладно металися по майданчику, на мить вихоплюючи щось із темряви, аби знов відлетіти кудись, і навіть чорні скелі, здавалося, не стояли на місці. Отець Макфейл і пані Кольтер вчепилися одне в одного, дряпаючись, кусаючись, розмахуючи кулаками та тягнучи суперника вниз. Жінка була виснаженою, а церковник — сильним і тренованим, однак їй додавав сил відчай, і вона, можливо, навіть спромоглася б відтягнути його, але частина її уваги була спрямована на мавпу, котра спритними руками смикала за важелі та трубки, тяглася кудись у сплетіння дротів…

У голові пані Кольтер щось вибухнуло, й вона, приголомшена, впала на землю — це отець Макфейл щосили ударив в скроню. Стікаючи кров'ю, голова заскочив у клітку та зачинив за собою двері.

А мавпа тим часом нарешті відчинила скляні дверцята резонаційну камеру та простягала руку всередину, до пасма волосся, затиснутого між гумовими подушечками з металевим затискувачем. Деймон почав квапливо відгинати його, а пані Кольтер тремтячими руками схопилася за клітку, ривком підвелася та почала відчайдушно трусити решітку. Між клітками, трохи вище, лиховісно висіло лезо, клеми іскрили, чоловік у клітці з екзальтованим виразом на обличчі зчіплював дроти, а мавпа все не могла витягти волосся із затискувача…

Виблиснуло нестерпно біле світло, по вухах жінки хлиснув тріск, і мавпу підкинуло в повітря. Разом із нею злетіла невеличка золота хмарка: чи це було Лірине волосся? Чи мавпячий смух? Хай там як, за мить усе зникло в темряві. Клітку так сильно смикнуло, що вона підскочила — разом із рукою і± пані Кольтер, котра застрягла в одному з вічок решітки, і тепер жінка, відчуваючи гострий біль у зап'ясті, шалене калатання серця та запаморочення в голові, напівлежала, напіввисіла біля клітки.

І тут вона відчула, як щось трапилося з її зором: він чомусь став страшенно гострим, і тепер пані Кольтер бачила найдрібніші подробиці та заціпеніло дивилася на найменшу дрібницю у всесвіті, котра, втім, вирішувала все: до однієї з подушечок резонаційної камери прилипнула поодинока волосинка кольору темного золота.

Жахливо завивши, жінка слабкими руками знову почала трусити клітку, сподіваючись усе-таки збити ту кляту волосинку. Голова Суду провів руками по обличчю, стираючи з нього краплі дощу. Його губи заворушилися — він щось казав, але пані Кольтер не чула жодного слова. Вона знову безпомічно кинулася на решітку й побачила, як отець Макфейл зводить разом два дротики. З'явилася іскра, і в цілковитій тиші блискуче срібне лезо слизнуло вниз.

Десь щось вибухнуло, але пані Кольтер вже не звертала на це жодної уваги.

Її піднімали чиїсь руки — руки лорда Ізраеля. Її вже нічого не дивувало, проте вона краєчком свідомості відзначила, що за його спиною, попри крутизну схилу перебуваючи в абсолютно горизонтальному положенні, стояв наміроліт. Лорд Ізраель, незважаючи на стрілянину, сум' яття та хмари диму, переніс жінку в кабіну.

— Він мертвий? Бомба стартувала? — вдалося вимовити пані Кольтер.

Лорд Ізраель сів на сидіння поруч із нею, вслід у наміроліт вскочив сніжний барс із нерухомою мавпою в зубах. Чоловік взявся за важелі керування, і літальний апарат відразу піднісся в повітря. Пані Кольтер затуманеними болем очима подивилася вниз. Там, наче мурахи, копошилися солдати й техніки, хтось лежав нерухомо, інші, поранені чи приголомшені, повзали по кам'янистому ґрунту. Через весь цей хаос пролягав силовий кабель із генераторної станції, являючи собою, мабуть, єдину річ, що не піддалася загальному сум'яттю. Кабель, наче