Читати книгу - "Робінзон Крузо"

біля ганебного стовпа, однак громадянська страта мужнього й дотепного захисника дисентерів перетворилась на його тріумф. Пам’ятником цій події став його славетний памфлет — «Гімн ганебному стовпу» (1703), написаний у в’язниці.

Від публікації «Нарису проектів» до появи памфлета «Гімн ганебному стовпу» минуло всього шість років, проте за цей короткий строк відбулося становлення Дефо-літератора. Як і чимало сучасних йому митців, Дефо довго й нелегко шукав своє покликання, своє місце у житті, часто-густо його політичні позиції та вчинки не відзначалися безкомпромісністю. Але вже у ранній публіцистиці проявилися ті моменти світогляду Дефо, які живили й наступні, зрілі твори письменника. Це, насамперед, послідовний демократизм, велика віра у сили здорового розуму, і — як наслідок — неприйняття багатьох соціальних та релігійних забобонів.

1704 року Дефо починає випускати щотижневу газету «Огляд», пишучи для неї переважну частину матеріалів. Це видання, яке стало надзвичайно популярним не тільки в Лондоні, а і у всій країні (дуже скоро газета почала виходити двічі, а потім — і тричі на тиждень) проіснувало до 1713 року, безперечно вилинувши на формування англійської ранньопросвітницької періодики. Під час роботи над «Оглядом» і в наступні роки Дефо пише також багато різних за жанром творів, включаючи памфлети, трактати й есе, псевдомемуари, життєписи відомих злочинців, дорожні нотатки і навіть історичні праці. У. зв’язку з цим не можна не згадати про інтерес Дефо до Росії, що знайшов відображення в його нарисі про Петра Великого під назвою «Безстороння історія життя і діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії» (1723).

До форми вигаданих мемуарів і щоденників Дефо звертався і в 1720-і роки, коли був уже автором «Робінзона Крузо». За приклад може правити відомий і популярний досі в різних країнах

«Щоденник чумного року» (1722), в якому розповідається про події епідемії чуми в Лондоні 1664-65 рр. Написані роком раніше «Записки кавалера» переносять читача до ще більш раннього періоду—до часів Тридцятирічної війни й початку англійської буржуазної революції. Щодо жанру ця книжка швидше може бути охарактеризована як авантюрний роман і поставлена в один ряд з такими творами письменника, як «Капітан Сінглтон» (1720) та «Історія полковника Жака» (1722).

Особливе місце серед романів Дефо, створених у 1720-і роки, посідають дві книжки: «Молль Флендерс» (1722) і «Роксана» (1724). У цих творах головні персонажі потрапляють не до світу географічної чи історичної екзотики, а в хитросплетення соціальних і психологічних відносин сучасного життя. Героїні обох книжок при всій їхній індивідуальності мають очевидну спільність: вони перебувають у складних, конфліктних стосунках з реальним світом, що їх оточує. Основним об’єктом художнього вивчення тут є характер людини далеко не праведної, більше того — злочинної. Переміни в долях Молль чи Роксани досліджуються художником, який розуміє, що людина сама по собі не народжується злочинцем: багато в її житті визначають обставини. Закладена Данієлем Дефо традиція відтворення характерів і доль реальних людей у тісному зв’язку з законами й звичаями сучасного світу згодом набула свого продовження й розвитку в середині XVIII сторіччя в книжках С. Річардсона, Г. Філдінга, Т. Дж. Смоллета, а від них ця лінія йде далі — до європейського критико-реалістичного роману середини XIX століття.

* * *

Книжка, яка побачила світ 23 квітня 1719 року, мала звичну на ті часи довгу назву: «Шиття, незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному острові, біля берегів Америки, неподалік гирла великої річки Оріноко, опинившись там після,корабельної аварії, під час якої загинув весь екіпаж корабля, крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його кінець кінцем визволили пірати. Написано ним самим». А втім, містифікаторський характер останньої фрази англійські читачі розгадали дуже скоро.

Шлях свій до читача роман знайшов відразу. Через два тижні після його виходу з’явилося друге видання, на початку червня — третє, а ще через два місяці — четверте. Подібної популярності не знала тоді в Англії жодна інша книжка. В чому ж причина такого грандіозного успіху? В багатстві екзотичних описів і подій? Але їх було чимало і в Афри Вен, і в Мері Менлі — безпосередніх

попередників Дефо в англійській прозі. В незвичайності долі головного героя? Можливо, але не тільки в тому.

На думку зобразити життя людини, що потрапила на безлюдний острів, письменника наштовхнув реальний випадок. В жовтні 1704 року шотландець Александр Селкірк, штурман одного з британських кораблів, був за непокору капітанові висаджений на безлюдний острів архіпелагу Хуан-Фернандес за 350 миль від чілійського порту Вальпарайсо. Через чотири роки й чотири місяці його підібрало інше англійське судно з напівпіратської флотилії капітана Вудза Роджерса. Сам Роджерс видав 1712 року книжку дорожніх нотаток, в якій присвятив кілька сторінок Селкірку. Зацікавившись цим випадком, один із найвизначніших літераторів того часу Річард Стіль зустрівся із Селкірком, а потім переказав зміст їхньої розмови у своєму журналі «Англієць». Нема підстав твердити, що Александр Селкірк став прототипом Робінзона Крузо: надто вже велика дистанція між реальним моряком і вигаданим характером, але ця історія, яка стала відома Дефо, безперечно дала поштовх до створення славетного роману.

Взагалі в тогочасній Англії був великий інтерес до книжок, де розповідалося про різноманітні морські мандри та пригоди. Читачів, певна річ, приваблювали описи невідомих земель, екзотичних народів та звичаїв, але не менш цікавим був для них авантюрний аспект таких розповідей. Дефо враховував популярність подібної літератури і .зовсім не випадково надав життєпису Робінзона Крузо де в чому пригодницький характер.

Називаючи пригоди свого героя «незвичайними та дивовижними», письменник аж ніяк не перебільшував. Навіть самий перелік фактів з біографії Робінзона Крузо здатний справити сильне враження, а тим більше — докладна розповідь. Виходець із пуританської буржуазної родини всупереч волі батька, який мріяв бачити сина юристом, пускається в море, потім стає купцем-мореплавцем, на два роки потрапляє в неволю до маврів, з ризиком для життя тікає з рабства, чотири роки володіє цукровою плантацією в Бразілії, вирушає в Гвінею по чорних рабів і, нарешті, внаслідок корабельної аварії в океані потрапляє на безлюдний острів, де живе двадцять вісім років, два місяці і дев’ятнадцять днів.

Розповідь у книзі ведеться від першої особи і спершу нагадує спогади: «Я народився 1632 року в порядній сім’ї…» — такими сло-

Цікаво, що англійський історик Р. Л. Мегроц назвав свою книжку про Селкірка, яка вийшла 1939 р., «Справжній Робінзон Крузо». Популярність героя роману Дефо продиктувала дослідникові, так би мовити, зворотний відлік: історична особа стала відомою лише завдяки літературному персонажеві, з яким вона асоціюється.

вами відкривається роман, і мемуарна форма