Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

контрактування боржників «ІОІ». Після п’яти переглядів я запам’ятав кожну прокляту репліку. А після десятого я говорив слова разом з акторами.

— Що я можу очікувати після того, як завершу початкові процедури і отримаю постійне місце роботи? — запитав головний герой тренувального фільму — Джонні.

«Можеш очікувати, що проведеш решту свого життя в ролі корпоративного раба, Джонні», — подумав я. Але продовжував спостерігати, як люб’язний працівник відділу кадрів «ІОІ» вкотре розповідає Джонні все про щоденне життя контрактника.

Нарешті я досяг останньої станції, де машина встановила мені браслет безпеки — металеву пов’язку, яка замикалась навколо щиколотки трохи вище суглоба. Відповідно до навчального фільму цей пристрій контролює моє фізичне місцеперебування, а також дозволяє або забороняє доступ до різних зон офісного комплексу «ІОІ». На випадок, якщо я намагатимуся втекти, зняти браслет або викликати проблеми будь-якого роду, пристрій мав паралізуючий електрошокер. За необхідності він також міг ввести транквілізатор безпосередньо в кров.

Після встановлення браслета інша машина пришпилила невеликий електронний пристрій до мочки правого вуха, проколовши її у двох місцях. Я скрикнув від болю. З навчального фільму я знав, що мені встановили «маячок для спостереження і комунікації». Але більшість контрактників називали його «навушником». Це нагадало мені про маячки, які екологи встановлювали на тварин під загрозою вимирання, щоб відстежувати їхнє переміщення у дикій природі. Навушник містив крихітний комлінк, який дозволяв основному комп’ютеру відділу кадрів «IOI» робити оголошення і видавати команди прямо мені у вухо. Він також містив крихітну камеру, яка дозволяла наглядачам «IOI» бачити все, що було прямо переді мною. Камери спостереження були встановлені в кожній кімнаті комплексу «ІОІ», але, видається, цього було не достатньо. Крім того, вони чіпляли камеру збоку голови кожного контрактника.

Через кілька секунд після встановлення та активації мого навушника я почав чути безтурботні голоси на головному каналі відділу кадрів, інструкції та іншу інформацію. Спочатку голос зводив з розуму, але поступово я до нього звик. У мене не було іншого вибору.

Коли я зійшов з конвеєра, комп’ютер відділу кадрів направив мене до найближчого кафе, які виглядали як в старих фільмах про в’язницю. Я отримав зелений піднос з їжею. Соєвий бургер без смаку, грудку рідкого пюре та якоїсь незрозумілої форми десерт. Я проковтнув усе це за декілька хвилин. Комп’ютер відділу кадрів похвалив мій здоровий апетит. Тоді повідомив, що в мене є п’ять хвилин перерви на ванну кімнату. Коли я вийшов, мене скерували в ліфт без кнопок та індикатора поверху. Двері відчинилися і я побачив на стіні напис: «Корпус контрактників — блок 05 — працівники техпідтримки.

Я вийшов з ліфта на килимовий коридор. Було тихо і темно. Єдине світло йшло від невеликої доріжки на підлозі. Я втратив відчуття часу. Здавалося, пройшли роки, відколи мене витягнули з квартири. Я не тримався на ногах.

— Ваша перша зміна в техпідтримці починається через сім годин, — тихо прогудів у вусі комп’ютер відділу кадрів. — Доти можете поспати. Поверніть наліво на наступному перехресті і пройдіть до своєї комірки номер 42G.

Я продовжував робити, як мені сказали. Схоже, в мене вже непогано виходило.

Житловий корпус нагадував мені мавзолей. Він був мережею склепінчастих коридорів, вздовж яких тягнулися капсули для сну у вигляді трун, складених до стелі в десять ярусів. Кожна колона була пронумерована, а двері кожної капсули були пролітеровані, від А до J знизу доверху.

Зрештою я досяг свого блоку у верхній частині колони номер сорок два. Коли я підійшов до нього, люк з шипінням відкрився, а всередині спалахнуло м’яке синє світло. Я піднявся вузькою драбиною, вмонтованою між сусідніми рядами капсул, і зійшов на коротку платформу перед люком. Коли я заліз всередину, платформа склалась і люк біля ніг закрився.

Всередині житлова комірка була наче пластмасова труна кольору білої яєчної шкаралупи — метр заввишки, метр у ширину, два метри в довжину. На дні капсули лежав матрац з пінним наповнювачем і подушка. Вони пахли горілою гумою, тому я припустив, що вони були новими.

На додаток до камери біля голови, над дверима житлової комірки теж була встановлена камера. Компанія навіть не намагалась її приховати. Вони хотіли, щоб їхні контрактники знали, що за ними спостерігають.

Єдиною зручністю блоку була консоль розваг — великий плоский сенсорний екран, вбудований у стіну. В утримувачі поруч був бездротовий візор. Я натиснув на екран, активуючи консоль. У верхній частині дисплея з’явився мій новий номер співробітника і посала: «Лінч, Брайс Т., Техпідтримка, лінія ІІ, співробітник «ІОІ» № 338645».

Нижче з’явилось меню з переліком розважальних програм, до яких я мав доступ. Знадобилося всього кілька секунд, щоб переглянути мій обмежений вибір. Я міг дивитися тільки один канал: «ІОІ-Н» — цілодобовий канал новин компанії. Він безперервно транслював пов’язані з компанією новини та пропаганду. Я також мав доступ до бібліотеки навчальних фільмів і симуляцій, більшість з яких були пов’язані з моєю новою посадою представника служби технічної підтримки ОАЗи.

Коли я спробував отримати доступ до однієї з інших розважальних бібліотек — «Вінтажні фільми» — система повідомила, що в мене не буде ширшого вибору розваг, поки я не отримаю вищий за середній рейтинг у трьох атестаціях співробітників підряд. Тоді система запитала, чи хочу я отримати більше інформації про «Програму нагород для працівників-боржників». Я не хотів.

Я мав доступ лише до одного телешоу — випущений компанією ситком «Черга Томмі». Короткий опис повідомляв, що це «хроніка кумендних пригод Томмі, нового контрактного представника технічної служби ОАЗи, на шляху до мети — фінансової незалежності та успішності на робочому місці!»

Я обрав перший епізод «Черги Томмі», відстебнув візор і надів його. Як я і очікував, шоу насправді було просто навчальним фільмом з закадровим сміхом. Мені було зовсім нецікаво. Я просто хотів піти спати. Але я знав, що за мною стежать і кожен мій рух в даний час ретельно вивчають. Тому я тримався скільки міг, ігноруючи один епізод серіалу за іншим.

Незважаючи на всі зусилля, думки летіли до Арт3міди. Що б я собі не говорив, я знав, що справжньою причиною цього божевільного плану була вона.