Читати книгу - "Галка"

жала гадюки, більше, ніж кулі. Находить же таке на чоловіка!
9 липня

Рух на шосе посилився у бік фронту: пройшло дві сотні автомашин. Мабуть, вранці наші розпочали прорив лінії «Пантера».

10 липня

Ювілей! Сто днів у тилу ворога і день мого народження. Наш 3-й Прибалтійський фронт відзначив мої іменини початком наступу в районі Пскова й Острова. Десь думають прорвати лінію «Пантера».

На шосе жвавий рух в обидва напрямки. З'явилися десятки санітарних машин, які прямують від Пскова на Цесіс, Ригу.

11-21 липня

«Пантеру» прорвано. Ура! На нашому СП завжди хтось є. Солдати з автоколон, які прямують на захід, переконані, що там є ще лінії оборони під Цесісом і Сігулдою. Цим же цікавиться і наше начальство по той бік фронту.

23 липня. Неділя

Кудрявий нарешті подолав хворобу і вирішив одразу ж провітритися, вийти на люди. Троє наших подалися на шосе, а я з командиром, одягти цивільні костюми і взявши пістолети та по дві «лимонки» в кишені, пішли на хутір, куди наші навідувалися весною, коли скрута була з харчами. Іти довелося із закоченими вище колін холошами, з черевиками в руках.

Та, коли опинилися на сухому, взули хромові черевики, опустили холоші штанів, обсмикали шерстяні піджаки, що були немов пошиті на нас обох. Розчесали чуприни, причепурилися.

— Ну і ферт же ти!

— Тобі, братику-кролику, теж до лиця такий шикарний костюмі Ми ж не скнари, щоб сундучити костюми. Раз уже вони потрапили до нас, треба використати. Ніякі німці і «лісові коти» не подумають, що парашутисти ходять такими фраєрами!

— А може, скоріше здогадаються? — заперечив я. — Хто справді тепер отак по-святковому наряджається? Сьогодні нема ніякого релігійного свята.

— Забули спитати в Орла. Неділя — теж свято.

Хутір цей не одинокий. Є сусідні хутори, які потім переростають у населений пункт, од якого веде дорога на ризьке шосе. В ці дні на хуторах зупиняються роти й батальйони німців, що. прямують до фронту й навпаки.

Накрапав дощ, і ми бігом, неначе свої, подалися до будинку, у якому бував Кудрявий весною. Тут жила сім'я Мельдера.

— Свейкі! — привіталися.

— Лабден!

Мельдер, низенький, натоптаний, як лантух зерна, кривоногий, нагадував Собакевича з «Мертвих душ» Гоголя. Побачивши нас, ледве не випустив з рук пляшку.

— Свейкі! — нарешті відповів і приклав до вуха долоню: мабуть, недочував або удавав, що глухий.

— Ми руські! З госпіталю. Служимо лікарями! — одразу пояснив Кудрявий. — Неділя — у нас вихідний, одгул.

Мельдер розвів тридюймовими ручищами, якими можна звалити за роги й бика, нахилив голову — мовляв, недочув. «Хитрий чортяка! — подумав я. — Вагається, вірити чи не вірити, що ми лікарі».

— Лудзу! — запросив хазяїн до столу і поставив пляшку, що тримав у руці.

Мельдер ще подивився на Кудрявого і таки пізнав. Тоді, навесні, Кудрявий приходив в уніформі німецького лейтенанта. Мельдер задумливо пошкріб бороду: що б це могло значити?.. «Тоді — німець, тепер — лікар. Хоча госпіталь німецький! Мабуть, це німецькі прислужники?..» — подумав.

— Так. Німці тепер усюди. У нас теж учора були! — заговорив він російською мовою.

Мельдеру було за п'ятдесят.

Зайшла дружина Мельдера — низенька, суха, з молодими, синіми очима. Чоловік перекинувся з нею фразою.

Двері в другу кімнату причинено. Звідти чути дівочі голоси. У Мельдерової доньки гості.

— Лудзу… — сказала хазяйка, показавши рукою на відхилені двері.

Вона або вдавала, або таки не впізнала Кудрявого.

Ми зайшли і ледве не вдарилися головами об одвірок.

Хижу, мабуть, мурував сам Мельдер під свій зріст. Нас запросили за стіл. За цією кімнатою була ще одна. Там обідали дівчата.

— Так що? — раптом поспитала у мене хазяйка, коли її чоловік зник за дверима третьої кімнати.

Я всміхнувся, розвівши руками, не розуміючи, що вона мала на увазі.

— Налякали ви чоловіка! Тут усього бійся. Німців бійся. Айзсаргів бійся. А найбільше німецьких шпигунів, бо їх не завжди впізнаєш… — говорила господиня російською мовою, потерши довгими пальцями високе, перетяте трьома зморшками розумне чоло.

— А ви нас не боїтеся? — спитав я.

— Вас я пізнала одразу! — звернулася вона до Кудрявого. — Ви були тоді у німецькій уніформі.

— То й що? — запитав