Читати книгу - "Замах на бродягу"

І свідчення підтвердилися цілком, аж до скандалів, що їх влаштовувала Ольга бідоласі Трамбле кожного разу, коли він навідував її, бо вдача у неї була собача.

Протягом ночі та частини наступного дня Мегре обшукав у будинкові на Привокзальній набережній усі найпотаємніші закутки, але так нічого і не знайшов.

Не без жалю покинув він цей будиночок, де провів стільки годин, немовби сам на сам із своїм бідаком і встиг пізнати всі його таємниці. За наказом комісара інспектори карного розшуку день і ніч потай чатували в околиці, не спускаючи ока з будинку.

— Щось воно нам та дасть, — сказав він директорові Сюрте. — Можливо, це й затягнеться, але я гадаю, що ми свого досягнемо.

Приглядалися до Франсіни. Було перевірено, чи не завела вона собі якогось підозрілого дружка. Стежили за кожним рухом Ольги. Поліція не забула також і про голодранців з Привокзальної набережної.

На запити Сюрте із банків, так само, як і від нотарів, надійшли негативні відповіді. Після обміну телеграмами з Канталем можна було вважати встановленим, що ніякого спадку Трамбле не одержував.

Спека тривала. Після похорону Трамбле його жінка й діти лаштувалися від'їхати до провінції, бо тепер кошти не дозволяли їм жити далі в Парижі.

Відоме було життя Трамбле з вулиці Де-Дам, відоме було життя Трамбле з Привокзальної набережної і його життя з Ольгою… Був відомий завзятий рибалка, любитель канарок та читач пригодницьких романів…

Про те, що можна було б назвати четвертим життям небіжчика, розповів офіціант одного з паризьких кафе. Він з'явився якось уранці до управління і попросив, щоб його прийняв комісар Мегре.

— Даруйте, що я не прийшов до вас раніше, але я ціле літо працював у Сабль-д'Олоні… Коли я побачив у газеті його фото, то хотів був вам написати, та потім якось вискочило з голови. Я майже упевнений, що це той самий добродій, котрий приходив грати в більярд до нашого кафе… Це на розі бульвару Сен-Жермен та вулиці Сени.

— Певна річ, він грав у більярд не сам із собою?

— Авжеж, що ні… З ним приходив ще один, такий худий, довготелесий, з рудуватим волоссям, з вусиками… Покійний звав його Теодором, вони були на «ти». Приходили вони щодня, завжди в той самий час, десь близько чотирьох, і залишалися години до шостої… Теодор любив хильнути, але той другий в рот не брав спиртного.

У великому місті людина прийшла, пішла — і нема; однак згодом чи тут, чи там, але її сліди неодмінно знайдуться. Сліди Трамбле знайшлися у продавця птахів з Луврської набережної і в підозрілому готелі на вулиці Лепік.

А тепер от іще виявилося, що він разом із якимось рудим здорованем багато років підряд одвідував скромне кафе на бульварі Сен-Жермен.

— Коли ви бачили його востаннє?

— Я вже понад рік, як звідти пішов…

Торанс, Жанв'є, Люка та інші інспектори обійшли всі паризькі кафе та ресторанчики, де були більярди, і недалеко від Нового мосту їм пощастило натрапити на слід обох приятелів — протягом кількох місяців вони ходили сюди грати в більярд.

Однак усі відомості про Теодора обмежувалися тим, що він любив хильнути і щоразу, пропустивши скляночку, машинально витирав вуса тильним боком долоні.

— Людина аж надто скромного достатку, одягнутий дуже бідно…

І завжди платив Трамбле.

Кілька тижнів поліція розшукувала Теодора, та він залишався невловимим. І от якось Мегре спало на думку заглянути до панів Куврера та Бельшаса.

Прийняв його месьє Мовр.

— Теодор? Так, один Теодор у нас справді служив, тільки дуже давно… Стривайте… Він пішов од нас років дванадцять тому… Певна річ, він був знайомий з месьє Трамбле. Цей Теодор — як же його прізвище? — служив у нас розсильним, і ми звільнили його за непробудне пияцтво… Бувало, налигається, а потім йому море по коліна…

Прізвище з'ясували — Балар. Але в мебльованих кімнатах Парижа та передмість ніякого Балара знайти не вдалося.

Ще один невиразний слід: років п'ять тому якийсь Теодор Балар кілька тижнів працював біля каруселі на Монмартрі. Одного вечора він напився п'яний і зламав собі руку. Відтоді його там не бачили.

Цей чолов'яга і вбивця з пневматичною гвинтівкою, безперечно, одна й та сама особа…

Яка оказія звела його знову з касиром фірми, де сам він служив тільки розсильним?.. Що б там не було, ці двоє добродіїв регулярно зустрічалися й грали в більярд.

Можливо, Теодор проник у таємницю свого приятеля? Або нанюхав його схованку на Привокзальній набережній? Чи друзі просто посварилися? Хто зна?!

— Стежте й далі за набережною…

Наказ треба виконувати! Незабаром у Сюрте з'явився черговий дотеп.

— Ти що робитимеш сьогодні увечері?

— Стерегтиму канарок…

Та, кінець кінцем, справа виявилась вартою заходу: якось уночі до будинку вліз довгов'язий кощавий чолов'яга з рудуватими вусами. Одна рука в нього не розгиналася в лікті, що робило його схожим на хронічного жебрака.

Гладкий Торанс навалився на нього ззаду, і той почав благати, щоб йому не робили боляче.

Яка жертва, такий і вбивця — обидва були бідаками.

Вигляд у Теодора був якнайжалюгідніший. Вже кілька днів підряд він, певно, ріски в роті не мав і, безпритульний, тинявся вулицями та набережними Парижа.

Звичайно, він догадувався, що за будинком стежать, тому так довго туди не забирався, але потім не витримав.

— Тим краще! — гірко зітхнув він. — Я вже більше, не міг… Мало не падав з голоду…

О другій годині ночі він ще