переходити вулицями Львова. Коло сойму зібралося багато народу і війська. Офіцери зачали розмовляти з людьми і успокоювати їх, а один з високих старшин, мабуть ґенерал чи якийсь командант, сказав: “То страшне, як можна було за короткий час так зразити собі ціле населення”. Почувши це, я бачив в тім добрий знак, що вони бодай здають собі справу зі своїх попередніх великих похибок.
По большевицькому звичаю уповноважений[491] викликав Митрополита, а що він не міг іти, то пішов я, і він зачав остро розпитувати, а я так само йому відповідати[492]. Передусім дуже негодував він на Паньківського. Вони знали докладно, що діялося у Львові, бо полишали багато своїх розвідників, від найвищих урядників до рядовиків. Таким був, наприклад, ректор університету з польським іменем
