Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

з відомих учених світу, якого можуть просто вбити.

— Я знаю того вченого? Він — американець?

— Мені не хотілося б називати його імені навіть у вашій фортеці, містер Гленд. Кажуть, земля теж дихає, а кожен, хто вміє слухати, чує навіть той подих, сер.

Вас влаштує цей кабінет — найкраще з того, що я встиг побудувати? До того ж сюди можна потрапити з усіх галерей ферми. Так важче контролювати тих, хто тут буватиме, містер Френк. Я не думаю, щоб ви влаштовували в’язницю.

— Безперечно, сер, — підтвердив Френк.

— Вас щось турбує?

— Скільки виходів з підземелля, сер? І чи нема таємних дверей саме звідси, містер Гленд?

— Із підземелля можна вийти тільки через одні двері, сер. Я подбав про це, коли ще жив сам. Довго, та ще в самотині, не висидиш. Це гірше каторги. Тут над головою земля. Якщо людина і не збожеволіє, то стане горбатою. Їй вічно здається, що треба нагинатися, аби не зачепитися головою за примарне небо, містер Френк. Тепер мені легше, бо тут постійно живуть міс Хілда і Джой Блеклі.

— Ви дуже гарно сказали про примарне небо, містер Гленд. Знайте, що примара, як і омана, теж великі рятівники приреченої душі, - мовив Френк. — Я радий, що ви охоче пішли нам назустріч. Оплата, як завжди, готівкою. Ви одержите її вже сьогодні, сер.

— Якби моя велика ферма не потребувала ріки світла, я б не заїкнувся про гроші, сер, — мовив Гленд і встав.

Ще кріпкий у тілі, з колючим поглядом гострозорих очей, він був схожий на безсмертного вартового підземного Ноєвого ковчега, що мав відродити світ після огненного потопу війни. Високий і мовчазний, Гленд ішов попереду, проводжаючи Джіма Френка до сусіднього штреку, де починалося володіння Хілди Брайнт.

XXXIX

Відтоді, як у підземеллі Гленда розташувалася лабораторія по розробці зброї, що мала працювати на енергії людського розуму, сюди припинився потік екскурсантів і вся центральна частина ферми перейшла у володіння Хілди Брайнт. На клумбах, як і раніше, буяли квіти, доріжки були дбайливо посилані піском, але під низеньким клепінням електронного неба тепер ходили тихі диваки.

Френк наблизився до чоловіка з рулеткою в руці.

— Сер, ви тренуєте око чи хочете точно знати довжину свого кроку?

Чоловік міряв щось на доріжці й пильно придивлявся до позначки на металевій стрічці рулетки. Почувши голос Френка, він підвів голову.

— Я зробив відкриття, сер, — повідомив маленький чоловічок у поношеній нейлоновій куртці з прапором Штатів на грудях. Чорні великі очі дивилися вже підозріливо: чи можна довіритися в найголовнішому? — Ви знаєте, про що я хочу сказати, сер?

— Так, здогадуюся, — кивнув Френк.

— Тоді я відкриюся вам, бо ви вгадали мою таємницю. А можливо, ви це теж зрозуміли, коли виміряли крок своєї тіні?

— Ні, до цього я ще не дійшов.

— І нікому не розповідайте, — зашепотів чоловік. — Я ніколи не знав, хто довідується про мої думки, і завжди нарікав на своїх сусідів, а виявляється, це роблять чужі тіні. Кожен, хто хоче вивідати вашу таємницю, підміняє вашу тінь, від якої ви вже нікуди не сховаєтесь. Але у чужої тіні завжди більший або менший крок, ніж у вашої власної. Ви зрозуміли? Треба завжди носити з собою рулетку й міряти кроки тіні. Тільки так ви зможете позбутися небезпечних свідків ваших думок.

— Справді цікаво, сер, — погодився Френк, зрозумівши, що перед ним один з тих, хто вже побував у лабораторії Хілди Брайнт.

— Це державна таємниця, сер, — прошепотів незнайомець і висмикнув з коробочки вузеньку стрічку рулетки. — Дозвольте, я зміряю ваш крок.

— Не клопочіться, сер. Я прийшов з власною тінню.

— Ваше щастя, сер. Але, щоб перевірити, чи своя з вами тінь, ви непомітно наступіть їй на ногу. Якщо ви не відчуєте, що вам хтось наступив на ногу, біля вас чужа тінь. Тоді треба негайно повернутися до неї спиною і втекти на якесь світло. Тінь не може дивитися на світло й тому ніколи не поженеться за вами. Тільки не кажіть про це своїм ворогам, сер, інакше вони начеплять своїй тіні темні окуляри, і тоді вже вам не порятуватися.

— Я так і зроблю, сер, — подякував Френк і дав сердезі монетку, що знайшов у кишені.

— Ви дуже щедрі, сер, — подякував чоловічок і сховав монетку в кишеню синіх штанів. — Я куплю за них нову рулетку, бо з часом дюйми зношуються і меншають.

Френк звернув на широку алею, в кінці якої виднілися білі з червоним ворота головного двору лабораторії.

Хілда сиділа біля світлового екрана й роздивлялася імпульсну схему нейрострумів піддослідних, оброблених шоковим радіозондом. Коли ввійшов Френк, вона лише на мить озирнулася й попросила почекати в опочивальні, куди гостя провів один з вартових, що супроводжував його ще від воріт лабораторії.

— Ви вільні, сер, — махнув вартовому Френк, як тільки вони з’явилися в просторій кімнаті Хілди Брайнт.

Френк тут був не вперше, але кожного разу його дивувало, що речі постійно мандрують по кімнаті й від того створюється враження новизни. Секційний диван, на якому спала Хілда, то вигинався затишним кутком, то розкочувався по кімнаті м’якими кріслами, а тепер був витягнутий уздовж стіни м’якою лавою. В кімнаті стало просторіше, і Френк підійшов до вікна з об’ємним слайдом квітучих яблунь. Навіть бджола все ще летіла з квітки на квітку, і осипалися рожеві пелюстки, і листя тремтіло від прохолодної роси, і кожна гілка була такою реальною, що навіть не хотілося вірити в оману. По той бік великої шибки ніби справді квітував сад.

«Бідолашна… — Френк зловив себе на тому, що навіть думає він нещиро і змушений зустрічатися з своєю жертвою у її