Читати книгу - "Тринадцята казка"

треба з прибирання у власній кімнаті. Я хочу, щоб мої думки були так само чистими, як і помешкання. Не можна ясно мислити й успішно втілювати задумане, якщо довкола не панують гігієна і порядок.

Двійнята скиглять у коридорі. Саме час вийти до своїх підопічних.

* * *

Останнім часом я так заклопоталася з облаштуванням будинку, що мала обмаль часу для свого щоденника, але все одно треба віднаходити вільну хвилину, бо свої методи я розробляю і фіксую головним чином на папері.

З Еммеліною я досягла значних успіхів, і мій досвід її виховання цілком збігається з тим досвідом, який я надбала, виховуючи інших важких дітей. Мені здається, що вона не така вже й розумово відстала, як мені розповідали, і мій позитивний вплив допоможе їй стати нормальною дитиною. Еммеліна — ніжна й приязна дівчинка міцної статури, вона вже зрозуміла переваги гігієни, їсть із хорошим апетитом. До послуху її можна спонукати умовлянням, потуранням та дріб’язковими подарунками. Незабаром вона збагне, що винагородою за доброчесну поведінку є повага з боку оточення, і тоді я зможу відмовитися від методів підкупу в її вихованні. Однак мої методи не всесильні: по-справжньому розумною людиною Еммеліна не стане ніколи. Навіть застосовуючи всю свою наполегливість, я здатна розвинути тільки те, що можна розвинути.

Отже, своєю роботою з Еммеліною я задоволена.

Її ж сестра являє собою набагато важчий випадок. Мені вже доводилося бачити насильство й раніше, тому даремно Аделіна думає, що її руйнівна поведінка справляє на мене сильне враження. Тим не менш, мене вражає одне: в інших дітей агресивність є загалом побічним аспектом поведінки, а не основною лінією. Ті акти насильства, які мені доводилося спостерігати на прикладі інших своїх підопічних, найчастіше пояснювалися нападами вмотивованої злості, і вилив цієї злості лише випадково міг завдати шкоди людям чи майну. Однак випадок Аделіни під цей шаблон не підпадає. Мені розповідали, а згодом я пересвідчилася сама, що агресія і прагнення руйнувати є єдиною спонукою дій Аделіни, а злість вона нагромаджує в собі лише для того, щоб перетворити її потім на енергію руйнування. Ця дівчинка — тонюсіньке кволе створіннячко, сама шкіра та кістки; харчується вона крихтами. Місіс Дюн розповіла мені про інцидент у парку, коли Аделіна пошкодила декілька тисових фігур. Якщо розказане відповідає дійсності, то це — негідний вчинок, вартий всілякого осуду. Видно, що колись цей парк являв собою прекрасне видовище. Його ще можна впорядкувати, але Джон занепав духом і втратив інтерес до цієї справи. Хай там як, я знайду час і спосіб відновити його самоповагу і мужність! Якщо робота знову стане Джонові до душі й він упорядкує парк, то це справить благотворний вплив на загальну атмосферу в домі.

До речі, треба буде поговорити із Джоном про хлопчика. Сьогодні у кімнаті для занять я випадково підійшла до вікна. Почався дощ, і я хотіла зачинити вікно, щоб волога не заходила всередину. (Підвіконня із зовнішнього боку вже почало руйнуватися й осипатися.) Якби я не підійшла так близько до вікна, фактично впершись носом у шибку, навряд чи я б змогла помітити ту дитину. Але я її помітила: то був хлопчик; він сидів навприсядки на клумбі і смикав бур’яни. На ньому були чоловічі штани, вкорочені на кісточках і підтримувані шлейками. Крислатий капелюх кидав тінь на його обличчя, і я не змогла розглядіти, скільки йому років, хоча на загальний вигляд це одинадцяти- чи дванадцятирічний підліток. Я знаю, що на селі часто залучають дітей до садівництва, хоча частіше їх залучають до роботи на фермі, і мені зрозумілі переваги раннього оволодіння майбутньою професією, але мені не подобається, коли це робиться за рахунок навчання у школі, я не люблю, коли діти прогулюють уроки. Треба буде неодмінно поговорити про це із Джоном і пояснити йому, що хлопчик повинен шкільні години проводити у школі.

Але повернімося до попередньої теми. Стосовно несамовитої агресії Аделіни до її власної сестри я можу сказати, як це не дивно, що з подібним явищем я вже стикалася раніше. Ревнощі та лють між братами та сестрами — явище розповсюджене, а у стосунках між двійнятами ці емоції підсилюються конкуренцією. З часом я спроможуся звести цю агресивність до мінімуму, а поки що від мене вимагається постійне пильнування, аби Аделіна не завдала шкоди своїй сестрі, що, на жаль, уповільнює прогрес в інших сферах. Я ще маю з’ясувати, чому Еммеліна дозволяє Аделіні бити себе, смикати за волосся і переслідувати із затиснутою у щипцях розжареною вуглиною. Вона удвічі міцніша за свою сестру і запросто зможе захиститися, якщо схоче. Може, Еммеліна навмисне не хоче завдавати болю своїй сестрі, тому що ніжно любить її?

У перші дні Аделіна справила на мене враження дитини, яка, на відміну від своєї сестри, ніколи не зможе жити нормальним самостійним життям, але яку можна врівноважити і стримати спалахи її люті завдяки запровадженню суворої дисципліни. Я ніколи не сподівалася, що мені вдасться домогтися від Аделіни розуміння і розважливості. Я передбачала, що у випадку з нею мене очікує завдання набагато складніше і важче, ніж у випадку з її сестрою, завдання, за виконання якого я навряд чи дочекаюся подяк, бо на сторонній погляд досягнення тут будуть дуже скромними.

Але з величезним здивуванням змушена я була змінити свою думку, після того як зіткнулася з виявом кмітливості з боку Аделіни, хоча це був лихий та скаламучений розум. Сьогодні вранці Аделіна зайшла до класної кімнати — неохоче, але без тих найгірших вибриків, якими вона зазвичай демонструє своє небажання вчитися. Усівшись на своє місце, вона, як і завжди, підперла голову рукою. Я почала урок. Власне, це був не урок, а переказ, моя адаптація початкових розділів «Джейн Ейр» — роману, який так подобається багатьом дівчатам. Усі свої зусилля я зосередила на Еммеліні, заохочуючи її слухати і всіляко прикрашаючи оповідь. Я міняла голоси від персонажа до персонажа, активно жестикулювала, вживала різні емоційні вирази, ілюструючи ними почуття людей. Еммеліна очей з мене не зводила, і я була дуже задоволена досягнутим ефектом.

Аж ось краєм ока я помітила якесь ворушіння. То Аделіна повернула голову до мене. Вона й досі підпирала її рукою, і досі її очі, здавалося, були заплющені, але я була певна: вона до мене прислухається. Навіть якщо зміна положення нічого не означала (а це було не так, бо раніше Аделіна завжди від мене відверталася), то все одно — сталася зміна в тому, як вона себе