Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— І часто Ви таке відчуваєте?

— Останнім часом — із завидною постійністю, — Іліяс скривився і притиснув руку до чола, напевно, відгомонами зачепило і його. — Що сильніші Ваші здібності, то тонше Ви відчуваєте рух магії навколо. Зворотний бік могутності в усій своїй красі. 

— Трясця, Аділю теж доводиться з цим миритися? Мені треба до сина, — хрипко видихнула вона.

— Мабуть, я проводжу Вас особисто, — вирішив верховний жрець. — І пересвідчуся, що з хлопчиком усе гаразд.

Арселія крізь вікна паланкіна спостерігала, як місто дедалі більше затягує димом, коли по нервах вдарило холодне тремтіння. Вона ще не встигла збагнути, що відбувається, але побачила, що Іліяс, який крокував трохи осторонь її паланкіну, раптом розвернувся в її сторону, підійняв руки в захисному жесті, з-під його пальців у повітря піднялася сяюча півсфера. А за мить світ здригнувся від страшного удару.

На жаль, захисне закляття не встигло розгорнутися на повну силу і накрити увесь загін. До неба з виттям і тріском рвонув стовп золотого полум'я. Вибухова хвиля виявилася такою потужною, що верховного жерця підняло в повітря, як тріску, закрутило і безжально жбурнуло спиною на камені. Арселії пощастило більше: важкий паланкін тільки перекинувся, проте навіть це падіння пом'якшили довгі гнучкі лози, що рвонули з-під самої землі. Решту людей розкидало в сторони.

Немов у повільному поганому сні імператриця бачила, як на них обрушується лавина вогню, кам'яних уламків і битого скла: вибухом зачепило одну з будівель. Лише мить чи дві — ані втекти, ані відгородитися. Арселія від жаху закрила очі.

Камені з гуркотом упали на бруківку, повітря наповнилося їдким пилом і димом, у сторони бризнули гострі осколки, на мить війнуло жаром. Але... нічого більш жахливого не сталося.

Від подиву Арселія відкрила очі, намагаючись розгледіти, що коїться навколо, — і здивовано завмерла. За кілька кроків від паланкіна спиною до неї стояла людина. Руки її були підняті й тремтіли від напруги, утримуючи повністю сформований повітряний щит. Хвилясті потоки вітру, перетворені в якусь подобу мережі, стримували натиск обвалення, не дали уламкам завалити людей. Шматки каменів котилися по його поверхні та з глухим стуком падали на землю. Минуло ще кілька секунд — і настала тиша, що переривалася лише стогонами поранених і ревом близького вогню.

Людину захитало, руки її опустилися, розвіюючи закляття. Незнайомець обернувся, і Арселія ледь не скрикнула: всю ліву щоку та шию людини обпалило вогнем, для якого, мабуть, повітряний щит не став перешкодою. На одязі чоловіка тліли чорні підпалини, густа сажа в'їлася в шкіру, волосся на непокритій голові місцями скрутилося від жару, однак не впізнати молодого аристократа було неможливо.

Лорд Анвар, між тим, підійшов до паланкіна й подав жінці руку, допомагаючи вибратися.

— Ясновельможна пані, Ви цілі?

— Завдяки Вам, так. Як Ви тут опинилися?

— Не інакше, як доля привела. Але взагалі-то я просто хотів побачити верховного жерця, йшов собі до храму, а потім почалося все це безумство.

— Ми всі зобов'язані Вам життям, якби не Ви... — вона затремтіла від жаху, погляд її ковзнув по завалах, здатних поглинути не те що людину, а кінний загін. — Але, в ім'я всіх стихій, Ви ж поранені!

— Правда?

Аристократ немов тільки почав усвідомлювати, що з ним сталося. Він підніс руку до обличчя, доторкнувся до пошкодженої шкіри, скривився, застогнав. Швидше за все, біль, заглушена переляком, ще не вторгся в його розум повністю.

— Схоже, Ви праві. Вибачте за моторошний, мабуть, вигляд.

Анвар ніяково посміхнувся, викликавши тим самим ще один болісний приступ, зойкнув, а потім погляд його затьмарився, і він без сил сповз на бруківку поруч із паланкіном. Арселія встигла підхопити його, допомогла спертися спиною об різьблений дерев'яний каркас паланкіну.

— Я покличу на допомогу, — пообіцяла вона, чоловік ледь помітно кивнув.

Вона озирнулася навкруги і з полегшенням зрозуміла, що до них уже біжить загін охорони.

— Сюди! Ми тут! Нам потрібна допомога!

Вона закашлялась: дим забивав легені, заважав кричати на повну силу. З її піднятої руки зірвався яскравий зелений спалах, добре помітний навіть серед пилу і чорних клубів кіптяви. Лише кілька ударів серця — і ось уже чиїсь сильні руки підхопили її та винесли з цього хаосу.

— Верховний жрець, лорд Анвар, вони там. Їм обом потрібна допомога, — вона тремтячою рукою показала, де шукати людей. — І з нами були воїни, їм теж дісталося, будь ласка, їх потрібно винести, — в її голосі бриніло благання.

— Звичайно, ясновельможна пані, — старший у загоні кивнув, його люди вже шукали постраждалих серед уламків. — Не хвилюйтеся, ми зробимо все, що зможемо. А Вам потрібно терміново повернутися до палацу — там зараз безпечніше, ніж на вулиці.

Подальшу дорогу вона не запам'ятала: начебто хтось допоміг їй іти, а потім і зовсім несли на руках. Поруч метушилися незнайомі стурбовані люди, хтось прикривав її щитом, хтось віддавав накази. Нарешті за спиною зачинилися стулки палацових воріт, відсікаючи зайві звуки.

Отямилася вона лише у своїх покоях. Аділь, стривожений, але абсолютно цілий і неушкоджений, кинувся до неї та обійняв із недитячою силою.

— Мамо! Я злякався за тебе!

— Нічого не сталося, дитинко, — вона стиснула сина в обіймах, відчуваючи, як страшний липкий страх за найдорожчу істоту у світі безслідно розвіюється. — Не турбуйся, зі мною все гаразд.

Гайда тихо зойкнула і притиснула руки до щік, розглядаючи свою пані. А потім рішуче відправила її в купальню, щоб оглянути і привести до ладу. Розірвана і підпалена сукня відразу полетіла в сміттєвий кошик, дрібні подряпини промили й обробили. На стегні імператриці вже наливалося синявою величезне садно, лікоть почервонів і трохи набряк. Гайда хотіла покликати лікаря, але Арселія зупинила її:

— Це дрібниці, правда. Бен Хайрі зараз потрібен не мені, а верховному жерцеві та лорду Анвару. О семикрилий вітре! Сподіваюся, що Іліяс хоча б живий.