Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Та ви жартуєте! – Після такої заяви від вчителя Леон навіть забув, що є фактично вертикально замурованим без жодних надій на самостійне врятування.

– Анітрохи! Дійсно, шанси чималі. Особливо, якщо б Архімаг цей використовував лише один вищий щит. І не рухався. І, можливо, був непритомним…

– Непритомним?.. – Зараз вже Леон зрозумів, що з нього дещо глузують. Волосся його піднялося, як зазвичай, дибки від енергії Блискавки, але через занадто тісні умови – тільки загородило єдину зорову щілину. Тож все, що лишалося шляхетному нащадку Д’Альбон – тільки безсило лаятися.

– Годі вам, майстре Д’Альбон. – Перервав черговий триповерховий пасаж віконта Грегор Грейткіллс. – Давайте, краще, розберемося з конкретною… складністю, що в нас виникла.

– Про яку складність мова, майстре Грейткіллс? – Прикинувся мудрим, як пеньок Одвічного Лісу, віконт.

– Про субординацію, звісно. – Спокійно промовив геомант. А Леон, люто дмухаючи на власне волосся для покращення обзору, побачив через зорову щелину у дзеркалі, яке все ще стояло поруч з бароном, що позаду вертикальної труни миттєво та з гучним тріском виросла одна дуже похмура ялинка. Її стовбур розчахнувся і всюдисуще коріння затягло труну всередину. Після чого дерево ледь здригнулося і стихійне «дупло» в дереві затягнулося до середини, ховаючи в собі подвійну начинку у вигляді нижньої частини кам’яного саркофагу та чарівника в ньому. Натяк був більш ніж прозорий.

– Мені не потрібна допомога Хісс чи інших моїх вищих створінь для того, щоб знищити будь-якого. Повторюю, будь-якого Вищого Магістра. Наскільки б талановитим він не був. А з ними, як і будь-який Архімаг, що використовує свій повний потенціал, я можу те ж саме сказати й про колег свого рівня. І, сподіваюся, з сьогоднішнього дня у вас більше не буде сумнівів, що я отримав свій посох Вищого Мага дещо нечесно. В інакшому ж випадку я так само запхаю вас в кам’яну труну та закину в дерево, щоб гарнесенько було. І забуду років на двісті. Але померти не дам. Учень все-таки… Проте уявіть лишень. Потім з цього дерева вийде майже трьохсотрічний Вищий Магістр, який все ще не став Архімагом!

Отут Леона й пройняло. Бо страшнішим за поховання заживо, нашестя демонів та навіть душовий спів завідувача кафедрою проклять і зурочень Йордського Університету барона Луї Пікока було лишень стати найстарішим Вищим Магістром в світі. Занехаяні століття саморозвитку лякали шляхетного віконта Д’Альбон до мокрих панталонів. Та за триста років навіть Довбань Алонсо, як прозвали на курсі одного баронета, що примудрявся плутати атакуючи чари із захисними, стане Архімагом!

– Прошу пробачення, Ваша Високомагічність. Я дійсно… перестарався зі спробами дізнатися межу ваших можливостей. – Повільно почав Леон, добираючи слів. – Відверто кажучи, варто подякувати Всевишній Матері, що ви є адептом саме Землі. Все-таки Стихія впливає на наш, чарівників, темперамент. Архімаг Вогню, мабуть, вже давно б підсмажив мене…

– А ви, як ваше Повітря, доволі здібно змінюєте форму та напрямок ходу, віконте. – Гмикнув Грегор. – Ну то добре. Сподіваюся, кожен з нас сказав та почув усе, що хотів.

Дзеркало, що стояло поруч із геомантом, швидко пірнуло під землю, наче його тут і не стояло. А Леон відчув якусь метушню біля ніг, як наче саркофаг знов міняв форму. Після чого роздався деревний скрип – і Леоном, мов гарматним ядром, вистрілило із саркофагу та дерева просто під ноги барону цих місць. Приземлення відбулося в метрі від чоботів Грегора Грейткіллс. На що барон лишень клацнув пальцями – і всюдисуща трава, миттєво ставши триметровою, підняла у вертикальне положення знесиленого, позбавленого магії вщент віконта.

– Є припущення, що за ці місяці ви перебуваєте у стані магічного виснаження частіше, аніж за усі роки власної, самостійної практики, майстре Д’Альбон… – Похитав головою Грегор.