Читати книгу - "Кінь Перуна"

чистих душ? Бодай дітей?... Немовлят... Врешті-решт, ще ненароджених. Що скажеш?

Тепер Найда чомусь не поспішав озиватися.

– Ну, і на сам кінець – Потоп! Чи ти вже забув, що одного разу Бог Єдиний уже знищив цілу країну? Помилувавши одного лиш праведника. Смію зауважити, що після Батия людей залишиться значно більше. То що, будемо порівнювати далі? Ми, Давні Боги завше були до вас справедливими. Винуватих карали, але особисто, не через рідних і близьких. Вбив як тать, порушив клятву – відповідай, але сам. І ніякого сьомого коліна...

З кожним її словом парубок дедалі більше хилив голову.

– У тебе щира душа і мужнє серце, – озвалася Богиня знову, через якийсь час спільного мовчання. – І лиш тому, я все це говорю. Не перетворивши тебе на купку попелу і нерозвіявши вітром, ще коли ти ширяв орлом. І з тієї ж причини дам тобі пораду... Не пхайся в справи, у котрих нічого не розумієш. Хіба дітлахи встрявають у суперечку дорослих? Відпущених вам літ замало для того, аби розрізнити бодай власну нить у хитросплетінні Всесвіту. А не судити про все мереживо... – вона трохи помовчала, замислившись. – У тобі є щось від молодого Захара, і тому я, напевно, відпущу тебе живого. І кохану поверну...

Очі у Найди мимоволі зблиснули радістю.

– Але не просто так. Навіть у ваших казках треба виконати певні умови. То чому ні? І сам про політику забудеш, і мене заодно розважиш.

– Я готовий.

– Не поспішай. Сьогодні відпочинь. Наберися сил. Охолонь думками. А назавтра, як повернеться Перун, – розпочнемо забаву.

Морена клацнула пальцями, і двійко, хоч і низькорослих, зате ширших од Найди в плечах, через те, практично, квадратних гнома стало по обидва боки від парубка. На рамені у кожного лежала важка залізна палиця. І скидалося на те, що ці хлопці вміють ними користуватися.

– Проведіть дорогого гостя у його кімнату.

Не відаючи, що може ще вчинити, чи бодай сказати, Найда лиш мовчки вклонився.

– Тобі ж раджу добре застановитися над усім почутим. Можливо, нове рішення зможе поліпшити в подальшому твоє  життя. Та й не лише твоє.

– А як же... – Найда хотів ще спитати про Руженку, але на троні вже нікого не було, а вартові приступили ближче.

– Біда з вами... ведіть, – скорився неминучому парубок. – І сподіваюся, що у вас не лише бесідою частують. Бо ще з досвіта макової росинки в роті не мав.

– Не турбуйся, – глухим баском озвався один з печерних жителів. – Усе буде як годиться. Певно, ти мав припасти до душі нашій хазяйці, бо...

Але другий гном, що замикав стрій, багатозначно кахикнув, тож перший затнувся на півслові. І не обзивався більше  до самих дверей в  опочивальню.

– Тут тобі велено чекати, поки покличуть. Вийти не намагайся. Двері слухаються лише Морену. І без її згоди, не впустять і не випустять нікого. Бракуватиме чогось, гукни. Кому треба – почує. Якщо дозволено – зробить...

З тими словами гноми легко підштовхнули Найду до завішаної важкою оксамитовою шторою арки. Той мимохіть витягнув перед собою руки, аби відштовхнути її. Але завіса зробилася прозорою. Пропустила крізь себе парубка і щільно зімкнулася у нього за плечима.

Найда лежав навзнак на великому, м’якому ложі, встеленому медвежими шкурами, заклавши руки за голову і, крізь дрімоту, що вперто стуляла йому повіки, намагався позбиратися з думками.

Найперше виявилося, що Морена все ж справді існує, і він зміг потрапити у її замок. Далі – був тут, очевидно, і кінь, через якого усе заколотилося. А значить – і пов’язані з ним сподівання могли справдитися... Тобто воїн, який його осідлає, мав стати непереможним полководцем.

І, наприкінці – найважливіше: Богиня пообіцяла відпустити його живого разом з коханою!А раз так, то Руженка й справді жива і має бути десь неподалік... Шкода, що Морена так швидко зникла, і він не мав змоги трохи розпитати про неї. Певно, на ці питання богиня відповідала б охочіше. І не так сердито.

Щоправда, попереду ще мали бути якісь випробування, але Найда навіть не морочив собі тим голову. Що такого можна вигадати, аби застати зненацька воїна? Хоче богиня побавитися його коштом? Нехай! Аби лиш усе закінчилося звільненням Руженки!

– Ех,– потягнувся парубок, – побачити б її ще хоч на мить, а там нехай діється воля божа. Або бодай поговорити з кимось, хто знає щось про неї. Даремно я не взяв з собою Митрія. Він хутко б усе вивідав у всієї тутешньої дрібноти...

Найда вибурмотів усе те собі під вуса і... рвучко сів, не знаючи чи вірити власним очам. Біля самої завіси, що закривала вхід у його опочивальню, стояла Руженка. Трохи незвична в чудернацькій, напівпрозорій, надміру барвистій одежі повітруль. Але така ж рідна, така ж мила і така ж бажана, як звикле.

– Ружо! – скрикнув Найда і в одну мить зіскочив з ложа на долівку, допав жінку і замкнув у тісних обіймах. – Ти?!

Руженка таємниче приклала палець до уст, наче закликаючи до збереження тиші. Але парубок не звертав уваги на жести. Він упав перед нею на коліна і заходився нестямно вкривати її всю поцілунками. Не перебираючи при цьому де тіло коханої, а де всього лиш звабна матерія.

Потім підхопив жінку на руки і поніс до ложа. Вона й не боронилася. Навпаки, радо притискала його обличчя до своїх грудей і ніжно пестила пальчиками розкуйовджене волосся на голові парубка...

...Трохи згодом, заспокоєні і стомлені, вони сиділи за столом. З гобелена, на якому було майстерно виткано пейзаж за шибою, лилося чародійське світло, наче зі справжнього вікна. І у тому світлі жінка видавалася ще прекраснішою, чарівнішою і загадковішою.

Найда наповнив келихи і з подякою в голосі щиро проказав:

– Я й сам не знав, що так за тобою скучив. Спасибі Морені, що дозволила прийти тобі сюди.

– Морені? – жінка зневажливо пхикнула. – Вона й не знає, що я тут.

– Не знає? – здивувався парубок.

– Звісно, – підтвердила Руженка і підозріло глянула на парубка. – А що?

Найда пересмикнув плечима, несподівано відчувши, як по спині війнуло крижаним холодом.

– Але ж ця завіса, окрім богині нікого не пропустить. То як ти змогла увійти?

– От базіки! – сердито промовила жінка, і з розмаху гепнула кришталевий кубок на стіл, аж розплескалося вино. – Хоч язики