Читати книгу - "1984"

205
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95
Перейти на сторінку:
народу в «1984» може бути протиставлена чималій кількості неоднозначних зауважень, які можна знайти в ранніх творах Орвелла. Так, існує запис у його щоденнику від 25 жовтня 1940 року, який описує безлад у лондонському метро під час війни, де він згадує про «набагато вищий відсоток євреїв, аніж звичайно можна бачити у такому натовпі» і доходить висновку, що це характеризує євреїв із поганого боку, мовляв, вони не були дуже помітними, але зі шкури пнулися, щоб на них звертали увагу. Його особливо роздратувала «Жахлива єврейка, що хотіла вибратися з потяга на зупинці Оксфорд-Сиркус і гамселила кожного, хто стояв у неї на дорозі».

T. Р. Файвел пригадує, як він посварився з Орвеллом через його ставлення до «єврейськости», зокрема через статтю під заголовком «Кисла помста», де Орвелл розповідав про свої відвідини колишнього концентраційного табору у південній Німеччині. Докір Файвела, схоже, подіяв (George Orwell: A Personal Memoir (1982), рр. 179-180).

Коли був написаний цей фрагмент, Річарду Блеру, прийомному синові Орвелла, було десь три роки.

7

Зухвала на вигляд дівчина років двадцяти семи... Можливий вплив Соні Броунел (1918-1980), другої дружини Орвелла, на «1984» обговорюється в Hilary Spurling, The Girl from the Fiction Departmmt: A Portret of Sonia Orwell (2002). Як пише Сперлінг, Орвелл спочатку запропонував Соні одружитися. Вона була однією із кількох молодих жінок, на яких він накинув оком улітку 1946 року, незадовго до її двадцятивосьмиріччя, але вона йому відмовила. Після цього він подався на острів Джура з метою «відтворити» її в художній літературі. Сперлінг також згадує про рецензію на роман Роже Пейрефіта «Les Amitiés Particulières» (Особлива дружба), надіслану 1946 року у липневий номер щомісячника Horizon, який видавав друг Орвелла Сиріл Коннолі, де Соня працювала помічником головного редактора. У тій книжці описана дружба між двома хлопцями в католицькому пансіоні, в якому навчалася й Соня. Розглядаючи теми обману й зради в романі Пейрефіта, Соня у своїй рецензії також зачіпає концепт Орвелла дводумство (doublethink). Сперлінг доходить висновку: «Важко визнати простим збігом той факт, що саме тоді, коли він почав працювати над «1984», його екс-коханка описала саме той сценарій, який мав стати центральним у його сюжеті». («Дівчина з департаменту художньої літератури», с. 66-69).

Хай там як, а Джулія була пов’язана із Сонею, також не можна нехтувати впливом Еллін, першої дружини Орвелла. Ейлін О’Шонесі, якій було тоді двадцять дев’ять років, подала до журналу Сандерлендської церковної середньої школи, де вона раніше навчалася, поему під назвою «Кінець сторіччя: 1984 рік». Футуристична сатира у трьох частинах містить рядки про засмаглих на сонці вчених, які «обернули свої думки до телепатичної станції 9». Див. Sally Colman Orwelland the Origins of Ninety Eighty-Four, The Times Literary Supplement, 31 December 1999, p. 14.

8

Прокидаючись, він називав його Золотою Країною, поняття сільської ідилії, до якої може втекти герой, зазвичай у супроводі жінки, є центральним для творчости Орвелла. Його давній друг Т.Р. Файвел відзначив його тенденцію змінювати стиль, коли він намагався «поєднати свою любов до природи з почуттями до жінок» (George Orwell: A Personal Memoir, р. 185). Перший роман Орвелла «Бірманські дні» ( 1934) містить сцену, в якій головний герой Флорі та Елізабет Лекерстін ідуть поруч через поле, вкрите стернею. «Сонце опускалося за Ірравадді. Світло сяяло над жовтим полем, позолочуючи стебла стерні й бризкаючи на їхні обличчя лагідним жовтим промінням». Уже немолодий агент страхування Джордж Боулінг у романі «Пошуки чистого повітря» (1939) прагне повернутися до таємничого озера з коропами у своєму оксфордському дитинстві. У романі «Не дайте зів’янути конваліям» Гордон і його подруга Розмарі здійснюють тижневу екскурсію до Бернгем Бічз, за двадцять миль від Лондона, де сонячне світло затопило поля і вони були у захваті, побачивши кролика, який вистрибнув зі свого сховку.

9

З телеекрана лунав пронизливий свист... Раптове пробудження Вінстона нагадує раннє пробудження Дороті Гер у романі «Дочка священика» (1934). Там будильник, який «вибухає, як маленька металева бомба», пробуджує Дороті з глибокого й тривожного сну.

10

Вінстон не міг пригадати часу, коли б його країна не воювала. В останні роки свого життя Орвелл був стривожений перспективою атомної війни. Його колишній товариш із громадянської оборони Дензил Джейкобс, із яким він поновив стосунки приблизно через рік після війни, пригадував, що він пророкував голокост і казав, що його прийомний син Річард буде в більшій безпеці на далекій півночі. Розповідь про те, як юний Вінстон спускався в метро, щоб урятуватися від бомбування, нагадує про те, як Орвелл описував лондонців, що ховалися від бомбардувань.

11

Зрештою ми зробимо думкозлочин майже неможливим, бо не буде слів, якими його можна було б висловити. Повторення літературної теорії, що виникла у кінці XX сторіччя, згідно з якою жодна людська свідомість не може існувати поза мовою, бо мова — єдиний засіб її вираження, тобто не існує нічого поза текстом.

12

Якщо є надія... то вона у пролах. Івлін Во, який захоплювався творчістю Орвелла й відвідав його в санаторії Ґренгем, написав йому 17 липня 1949 року, висловивши свій захват романом «1984», але нарікаючи на те, що бунт Вінстона «фальшивий... бо він фальшивий для мене, адже форма цього бунту — лише трахання у стилі леді Четерлей, автор знаходить реальність у містичному єднанні з пролами у сексуальному акті».

13

...а на нього наклався образ місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і поріділим волоссям, яка безнадійно длубається у засміченій каналізаційній трубі. Відлуння знаменитого уривка з «Дорога до пірса Віген» (1937), в якому Орвелл, проїжджаючи потягом через околиці Вігена, побачив біля занедбаної халупи молоду жінку, яка намагалася прочистити палицею засмічену каналізаційну трубу. «Вона подивилася на потяг, який проминав її, і я був так близько, що вона майже зустрілася зі мною поглядом. Вона мала кругле бліде обличчя, звичайне виснажене обличчя дівчини з нетрів, якій двадцять п’ять років, але вона здається сорокарічною... і протягом тієї секунди, коли я її бачив, у неї був такий розпачливий і безнадійний вираз, якого я ніколи досі не бачив».

14

Коли підійшов ближче, то розгледів, що то шматок перебитої біля зап’ястка людської руки. Про набутий Орвеллом досвід під час бомбардувань Другої світової війни (коли на Лондон падали ракети Фау-2) нагадує уривок із «Пошуки чистого повітря». Тут Боулінг, навідавшись у Нижній Бінгфілд, місто у графстві Оксфоршир, в якому він виріс, спостерігає наслідки випадкового вибуху бомби.

1 ... 94 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1984"