Читати книгу - "Сонячна машина"

повинна нi на хвилину думати, що вiн хорийi Нi на хвилину! Чуєш? Вiн здоровiший, вiн дужчий, вiн кращий за нас усiх. I вiн буде на волi, я тобi кажу. Буде!

В лабораторiї зовсiм темно, тiльки крiзь велике вiкно просiвається слабесенький одсвiт од сяйва мiста та свiтла зiр. I в теплiй тьмi, де ще живе нiжно-солодкий дух сонячного хлiба, шепiт чується таким жагучим, переконаним.

— Але як же, як же можна здорову людину посадити в божевiльню?! Як це можна?! Значить, є в ньому щось…

— Мамо! Ти знов? Та, кажу тобi, цi люди мiльйони готовi кинути в найтяжчi страждання й смерть ради своїх iнте ресiв, а ти дивуєшся, як можна зробити це з одною людиною. Мамо, я не маю часу. Я мушу зараз же завезти й сховати цю валiзку. Я сьогоднi вночi прочитаю Рудiв рукопис, а завтра зранку почну робити заходи, i Рудi буде на волi. За це я тобi ручуся своєю головою, мамуню. Ах, мамо, ах, мамо! Нi, та ти не можеш уявити собi, що це може бути, коли Рудева Машина є дiйсно така, як ти кажеш! Але ж, ти кажеш, ти сама їла той хлiб? Правда, мамо? Дiйсно ти їла?!

– Їла, Масi. Присягаюся богом, їла й нiколи в свiтi нiчого кращого не їла. Це iстинна правда. Масi!

— В такому разi, мамо, ти не дивуйся, що вони замкнули його в божевiльню. В тюрму посадити вони не можуть. За що? Просто вбити — небезпечно. А найкраще зробити його бо жевiльним. I тодi i його Машина — вигадка, маячiння боже вiльного. А вона, ця Машина, розумiється, повинна бути для них страшна! Таж подумай, подумай, мамуню, що це може бути? Це… Нi, я мушу швидше їхати. Нас можуть тут застати. Ти проведи мене до хвiртки. Ах, мамо!

I Макс раптом бурно, мовчки обнiмає матiр i одверто, жадно, тепер уже дозволяючи собi це, цiлує мокрi вiд слiз очi, теплi й теж мокрi лиця, такi рiднi, з таким дорогим дитя чим, колишнiм колишнiм духом «мами». Материнi руки, цупко-нiжнi, легкi, теплi, ходять по його плечах, шиї, головi, лю бовно, теж жадно обмацують, спiшать торкнутися до всiх куточкiв його тiла, так довго вiдриваного й не одiрваного.

— Масi! Дитинко! Хлопчику мiй бiдний!

Макс одривається, хапає важку валiзку й обережно несе її до дверей. На губах — солоний, нiжний смак, на очах, на обличчi — мокрi, гарячi слiди поцiлункiв.

Сад тихенько, заспокiйливо шелестить назустрiч двом темним постатям. У ньому нiхто не може їм зустрiтись. Принцеса з графiвною поїхали кудись до мiста, графи сидять у своїх кiмнатах, а дiдусь Погани давно спить у своїй хатинцi.

Перед хвiрткою Макс тiльки простягає руку матерi.

— Я сповiщатиму тебе, мамо, ти не турбуйся. Тiльки будь в умовленi години поблизу телефону. Ну, прощай, тепер я сам На вулицi теж нiчого пiдозрiлого. Його авто стоїть на свойому мiсцi. О, чекайте, вашi свiтлостi-справа ще не скiнчена.

Фрiц вiдчиняє дверцi авто й помагає Максовi втягти валiз ку. Ух, та важка ж яка! Що в нiй? Золото?

— Краще, нiж золото! Цiннiше за все золото на свiтi, Фрiце! Чуєте, хлопчику! Майте це на увазi!

Фрiц пощипує себе за волосинки над губою. «Хлопчиком» називати ного все ж таки трошки занадто. Людина, в якої виразно ростуть вуса, якiй довiряють бомби й серйознi справи, не є хлопчик Правда, коронка знайшлась, старий Штор одi-слав його, але ж вiн був при цiй справi. Та з товаришем Максом, видно, сталося там щось надзвичайне: вiн не може спокiйно всидiти, то пiдiгне ноги, то знеможемо витягне їх, нетерпеливиться, обома руками сильно тре щоки, виглядає у вiконця авто, торкається рукою до таємної валiзки, що стоїть у ногах, неначе боячись, що вона зникла. I все чогось мацає себе за груди з лiвого боку.

— Тiльки ж глядiть, Фрiце, берегти, як око, як своє життя, цю валiзку. Чуєте? Явам довiряю її. Вона повинна бути близько вiд мене. але не в мене. Найближче живете ви. I вам я найбiльше вiрю. Розумiєте? Отже, живим iз рук ви не повиннi її випустити. Чуєте?

— Чую, товаришу.

Тепер Фрiц перестає пощипувати волосинки вусикiв — оце iнша мова. А Макс намацує рукопис на грудях i нетерпляче дивиться у вiконце автомобiля.

Панi Гольман iще нiколи не бачила свого пожильця в такому радiсно-пiднятому станi, таким дивно гарним, таким ясно сяючим. Слава боговi, очевидно, та шикарна дама змилувалась над хлопцем. Та як i не змилуватись над таким красунем, над таким веселим, буйним, вогневим? Дурна, божевiльна була б, коли б одштовхнула. А ласкавий, а привiтний, а любовний який! Як її, стару торбу, обнiмає, термосить, трохи ве цiлує.

Панi Гольман аж зашарюється своїми жовтовощаними щоками. Широко розставленi малесенькi, закругленi вiд штовханiв життя оченята зворушено й тепло-тепло голублять буйну постать красуня-«хлопчика».

I довго вона ще не спить i чує, як за тоненькою стiнкою раптом гуркотить стiлець, як радiсно, швидко у вогневому захватi бiгають молодi ощасливленi ноги по пiдлозi. I згадується «старiй торбi» її бiдний покiйник, згадується не тим кашляючим пiвмертвяком, з яким вона добрела до останнiх днiв його життя, а молодим, лукавим, з начесаним на лiве око загонистим чубом i м'якенькими вусиками, вiд яких на губах лишалося стидне й млосно-солодке почування.

* * *

Чорно-срiбний лицар, фабрикант гудзикiв Душнер, терпляче чекає на призначеному мiсцi. Вiн собi ходить по тротуарi, заклавши руки за спину й покручуючи пальцями. Куди йому поспiшати?! То нерозважна, неекономна молодiсть усе кудись поспiшає, усе за чимсь гониться, нетерпеливиться, не розумiючи, що за своєю власною тiнню гониться. Людина ж, якiй п'ятдесят шiсть рокiв, добре знає, що свою власну тiнь однаково трудно пiймати що стоячи, що бiгаючи.

I цiн має рацiю — нокругивши пальцями всього тiльки пiвгодини, вiн досяiаь свого так само, якби цей час рвав на собi волосся. От вiн сидить уже з Трудою в окремiй закритiй ложi рес-iорану, Труда весело смiється, п'є без своєї звичайної обережностi келих ja келихом, а вiн сидигь так близько ко ло неї, що чує запах її молодого, тоненького, незайманого тiла.

Внизу в залi бурлить рiзнобарвний вихор людських тiл, на пiвоiолених, попсреплiтуваних руками, оп'янiлих вiд самих себе, вiд музики, вiд танцю. Смiх, шаркiт нiг, дзвякiт тарiлок, тужний плач флейт, теплий, душний дух гарячих тiл, пахощiв, вина, тютюну. Труда пiдтанцьовує плечима, наспiвує, пускає дим циi сiрки в зал Гарно жити на свiтi!!

— Трудо, я люблю вас.

— Дуже добре