Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

на Чансері-лейн,- відповідала йому дружина, що мала життєрадіснішу вдачу.- Згадай тих двох ад’ютантів містера Мозеса, помічника шерифа, що цілий тиждень стежили за нашим помешканням. Наші тутешні приятелі, нівроку, дурні, як пень, проте містер Джоз і капітан Купідон - краще товариство, ніж агенти містера Мозеса, любий мій.

- Дивно, що виконавчих листів не прислали за мною сюди,- так само похмуро сказав Родон.

- Коли пришлють, ми знайдемо спосіб спекатися їх, відповіла відважна маленька Бекі й нагадала своєму чоловікові, якою зручною й вигідною була зустріч із Джозом та Купідоном: завдяки їй Родон Кроулі дуже вчасно дістав невелику суму готівкою.

- Тих грошей навряд чи вистачить, щоб сплатити рахунок у готелі,- пробурмотів гвардієць.

- А навіщо його сплачувати? - мовила леді, що на все мала готову відповідь.

Через Родонового служника, який і далі підтримував знайомство з чоловічою половиною челяді міс Кроулі і якому наказано за кожної слушної нагоди пригощати візника чаркою горілки чи кухлем пива, молода пара знала геть усе про кожний крок міс Кроулі, а Ребеці спала на думку чудова ідея захворіти й покликати того самого аптекаря, що обслуговував стару панну, тому загалом вони мали досить повну інформацію. Та й сама Брігс, хоч змушена була займати ворожу позицію, не таїла зла до Родона та його дружини. З натури вона була добра й швидко забувала образу. Тепер, коли не було вже причини ревнувати, розвіялася і її неприязнь до Ребеки, вона пам’ятала тільки її завжди ласкаві слова і веселу вдачу. До того ж і вона, і покоївка Феркін, і вся челядь міс Кроулі нишком стогнали від переможної тиранії місіс Б’ют.

Як не раз буває, ця варта всякої похвали, але владна жінка зайшла надто далеко і безжально користувалася своїм успіхом. Протягом кількох тижнів вона домоглася від хворої такої покори, що сердешна цілком піддалася своїй невістці і навіть боялася поскаржитись на своє рабство Брігс чи Феркін. Місіс Б’ют суворо відмірювала чарки вина, які міс Кроулі дозволялося випити за день, чим були страшенно невдоволені Феркін і старший служник, вважаючи, що їх позбавлено права порядкувати навіть пляшкою хересу. Вона вирішувала, коли і скільки давати їй булочок, повидла, курчат. Ввечері, в обід і вранці вона Давала хворій огидні ліки, які приписував лікар, і та вживала їх так безмовно й сумирно, що Феркін казала: «Бідна моя пані, ковтає ті ліки покірно, як ягня!» Вона призначала прогулянку то в кареті, то в інвалідному кріслі - одне слово, скрутила стару леді, коли та почала одужувати, так, як і належало сподіватися від діловитої, турботливої і високоморальної жінки. Якщо ж хвора несміливо пробувала протестувати й просила дати їй зайвий шматочок за обідом чи трохи менше ліків, доглядачка, погрожувала їй негайною смертю, і міс Кроулі відразу скорялася. «В неї вже зовсім немає сили,- зауважила якось Феркін міс Брігс.- За ці три тижні вона жодного разу не назвала мене дурепою». Кінець кінцем місіс Б’ют надумала звільнити цю чесну покоївку, товстого довіреного служника містера Боулса й навіть саму Брігс і викликати з пасторського дому своїх дочок, щоб перевезти любу страдницю до Королевиного Кроулі,- аж раптом стався прикрий випадок, що відкликав місіс Б’ют від її приємних обов’язків. Велебний Б’ют Кроулі, її чоловік, якось уночі, повертаючись додому, впав з коня і зламав собі ключицю. В нього почалася гарячка, з’явилися ознаки запалення, і місіс Б’ют змушена була поміняти Сассекс на Гемпшір. Вона пообіцяла вернутися до своєї любої приятельки, як тільки чоловікові полегшає, і поїхала, суворо наказавши прислузі, як та має піклуватися про свою господиню. Та тільки-но вона сіла в поштову карету, як у домі міс Кроулі всі відчули таку радість і полегкість, якої ніхто не відчував уже багато тижнів. Того ж таки дня міс Кроулі не випила після обіду ліків, а Боулс відкоркував пляшку хересу для себе й Феркін; того ж вечора господиня і Брігс дозволили собі пограти в карти замість читати якусь проповідь Портеуса. Сталося так, як у одній давній дитячій казочці: палиця забула бити собаку, і всі події пішли своєю узвичаєною колією.

Два-три рази на тиждень міс Брігс рано-вранці йшла до моря, займала кабінку і хлюпалася у воді у фланелевому купальному костюмі та в непромокальному чепчику. Ребека, як ми вже переконалися, знала про це, і хоч не здійснила своєї погрози пірнути під кабіну й заскочити Брігс під священним покровом тенту, але вирішила заатакувати її, коли вона вийде після купання на берег, свіжа, бадьора і, мабуть, у доброму гуморі.

Тож, прокинувшись другого ранку зі сходом сонця, Бекі принесла до вітальні, що виходила на море, підзорну трубу і, спрямувавши її на берег, де стояли кабіни, побачила, як там з’явилася Брігс, зайшла в одну кабіну і покотила її в море. Бекі опинилася на березі саме тоді, коли німфа, яку вона шукала, ступила зі своєї будки на камінці. Це була чарівна картина: пляж, обличчя купальниць, довга низка прибережних скель і будівель - усе червоніло й блищало в сонячному промінні. Вийшовши з кабіни, Брігс побачила Ребеку, що ласкаво, ніжно усміхалася і простягала свою білу, гарненьку ручку. У компаньйонки не було іншої ради, як тільки відповісти на привітання.

- Міс Ш... Місіс Кроулі? - вражено мовила вона.

Місіс Кроулі заволоділа її рукою, притисла її до свого-серця, в раптовому пориванні обняла міс Брігс і палко поцілувала.

- Люба моя, найдорожча приятелько! - мовила вона з таким щирим почуттям, що панна Брігс, звичайно, відразу розм’якла, і навіть самій їй потеплішало на серці.

Ребеці неважко було завести з компаньйонкою довгу, задушевну й цікаву розмову. Брігс докладно розповіла про все, що сталося від того ранку, як Ребека раптом вибралась із будинку міс Кроулі на Парк-лейн і аж дотепер, коли місіс Б’ют нарешті поїхала. Всі найменші ознаки хвороби панни Кроулі, її стан та спосіб лікування вона описала так докладно і всебічно, як люблять описувати жінки. Хіба жінки коли втомлюються розповідати одна одній про свої недуги та про своїх лікарів? Брігс ця розповідь не втомлювала, а Ребека не втомлювалася слухати її. Яке щастя, велике щастя, що любій Брігс і відданій, незамінній Феркін дозволено залишатися з їхньою благодійницею, коли вона хворіла! Хай бог її благословить, хоч вона, Ребека, начебто й знехтувала свій обов’язок стосовно міс Кроулі. Та хіба її провина не природна й не виправдана? Чи могла вона не