Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть , Лада Короп"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Марто, привіт. Де ти була весь цей час? Ти так несподівано зникла, – Ігор сідає на стілець навпроти мого ліжка.
– Я їздила у справах. В інше місто, – відповідаю трохи нерішуче. – А як ти опинилася у лікарні? Хто з тобою це зробив?
– Я б не хотіла про це говорити. Якщо чесно... А ти як дізнався, що я тут?
– Я був у цій лікарні у справах по роботі. Випадково на рецепції побачив знайомого лікаря. Він розмовляв з медсестрою й назвав твоє ім'я та фамілію. Я підійшов до нього й він мені все розповів, – підсумовує Ігор.
– Зрозуміло. Ніякої лікарської таємниці, – жартую. – Ти навіть не уявляєш як я злякався. Плюс до того твоє несподіване зникнення. Це має якесь відношення до отруєння? – цікавиться з обережністю Ігор.
– Ні, це зовсім інше. Але, мабуть, я повинна тобі в дечому зізнатися.
– В чому? Кажи.
– Ну, розумієш тут склалася така ситуація. Ну загалом, мабуть, ти розраховуєш на щось більше ніж просто дружба, – починаю розмову.
– Марто, я ж тобі сказав, що чекатиму скільки потрібно. Коли ти будеш готова. Ігор м'яко бере мене за руку й ніжно дивиться в мої очі. Одразу ж почуваю себе зрадницею. Хоча нічого такого не робила.
– Ігорю, в тому й справа. Я не можу змушувати тебе чекати. Давати марні сподівання. Думаю в нас нічого не вийде, – промовляю на одному видиху.
– Марто, мабуть, ти просто ще не готова...
– Все зовсім не так. Я...., – навіть не знаю, що йому сказати. Як пояснити?
Але все вирішується несподіваним чином. Двері в мою палату різко відчиняються й входить Орест впевненим кроком. Він одразу ж стає невдоволеним. Його губи міцно стиснуті, а брови зійшлися на переносиці.
– Привіт, Марто. Бачу в тебе відвідувач. Чи не той це лікар, який так до тебе залицявся?
Орест нависає над нами наче грозова хмара. Нічого доброго це не віщує.
– Дозвольте представитись. Ігор Миколайович. Друг Марти, – Ігор підіймається зі стільця і сердито дивиться на Ореста.
– Друг? Це тепер так називається? – питає Орест і примружує очі.
– Оресте, не влаштовуй сцен ревнощів. Ти ж знаєш, що між нами з Ігорем нічого не має й бути не може, – кажу нервово.
– Чому ти виправдовуєшся перед ним, Марто? – обурюється Ігор.
– Може тому, що вона моя жінка, – заявляє Орест.
Я закриваю очі й вже уявляю бійку. І в думках вповаю на вихованість Ігоря.
– Як це розуміти? Він тебе силою до цього змушує, Марто? Ти тільки скажи, – Ігор Миколайович міцно стискає кулаки.
– Ну, то що скажеш, люба? Я хоча б раз до чогось тебе змушував?
Орест ледь стримує злість. Ще трохи й він накинеться на Ігоря з кулаками. І переможе в бійці. Це я точно знаю.
– Ігорю, саме в цьому я хотіла тобі зізнатися. Як мій друг ти заслуговуєш знати правду. Ми з Орестом помирилися. І зараз живемо разом.
Обличчя Ігоря Миколайовича стає непроникливим. Він опускає голову й важко дихає. Здається він веде боротьбу сам з собою. Так триває хвилини дві або три. Потім він все ж таки підіймає голову й посміхається до мене. Дивовижна витримка.
– Ну якщо так, то вітаю. Сподіваюся твій обранець не збирається на цьому зупинятися. Й скоро ти станеш його дружиною.
– Я теж на це сподіваюся, – відповідаю з посмішкою й кидаю на Ореста грайливий погляд. Він помітно розслабляється й підходить ближче.
– Інакше я буду за тебе боротися, – додає жартівливо Ігор.
– Тільки спробуйте, – каже Орест і напруга одразу ж зникає.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли закінчиться ненависть , Лада Короп», після закриття браузера.