Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Я швидко пішла на зниження і приземлилася на засніженому майданчику між скелями. Обернулася в людину - і таки побігла показувати місцевим тхорам, що в мене було на сніданок.

 

Я помацала руками живіт, схвильована раптовим здогадом:  я ж вагітна! Точно! За секунду діагност підтвердив моє припущення. Я була неймовірно щаслива і схвильована, на сьомому небі... Ні, про небо краще поки не думати, бо знову живіт крутить... А як же Арденсу повідомити? Придумаю, напевно, щось страшенно романтичне після повернення додому.

 

Мій дракон якраз приземлився поруч і з тривогою обійняв мене за плечі:

- Анно, що трапилося? Тобі погано?

- Ні, вже все гаразд. Просто ранкова нудота.

Арденс переконався, що зі мною все добре, і тут же заходився з мене жартувати:

- Вперше бачу, щоб дракона загойдало від польоту.

- Мене не загойдало.

- Так? Не знаю, наступного разу намагайся летіти повільніше і не так різко повертай...

- Арденсе, це не від польоту.

- Проти морськії хвороби, як я чув, м'ята допомагає...

- Токсикоз це! - не втрималася я.

Арденс зблід:

– Що? Ти ж сказала, що ти в порядку. Це якась небезпечна недуга?

- Так, все. Я лечу додому. А ти - до Арагварда, хай тебе просвітить.

Я обернулася в драконицю, усміхаючись про себе і засікаючи час.

 

Незабаром небо Загір'я вибухнуло ревом.

"Ось, нарешті до Арденса дійшло. Три хвилини і п'ятнадцять секунд. Ну я йому ще пригадаю жарти про морську хворобу", - думала я, щоб якось утримати безмежне щастя,  бо так і дах знесе!

Але не вийшло: від Арденса прилетіла така хвиля радості, що більше не було ні можливості, ні бажання чинити опір. І я повністю відкрила себе, ділячи своє щастя з Арденсом.

Дракони не могли обійматися у повітрі. Але ми могли відкривати свою свідомість своїй половинці. І це було міцніше, ніж людські обійми, ніби вся наша сутність зливалася в єдине ціле, і при цьому радість і любов ще більше зростали!

 

Рік і три місяці по тому. Народна лікарня, Імператорська академія бойових мистецтв.

- Дано, нехай наступний увійде!

Але двері відчинилися і без допомоги дівчини.

– Арденсе! Ти повернувся? - я кинулася обіймати чоловіка.

- Так, уже півгодини як, - удавано розгнівався Головнокомандувач Загір'я, який літав у відрядження на якісь далекі рубежі. - Не міг дочекатись вечора, щоб побачити тебе, от і довелося записатися на прийом. Може, сьогодні раніше додому?

- Не можу. Адже через три дні відкриття лікарні в моєму родовому маєтку в Араті. Оттер з Мишом там таку красу навели. Ти, до речі, теж обіцяв бути, не забудь, будь ласка.

- Колишній вбивця та віконний злодій зайнялися переплануванням будівель – я точно не пропущу можливості на таке подивитися. При чому не витримаю ще три дні і вирушу з тобою сьогодні.

- Прекрасно! - Розквітла я, радіючи як дитина. - Якраз з Феліксом побачимось, він обіцяв з нареченою своєю бути. Вона одна з активісток Червоної лихоманки, весело йому доведеться... Я поки що прийом закінчу, а ти можеш он бюлетені почитати.

Арденс навмання узяв лист паперу зі столу:

- "Гонорея - як уберегтися і вчасно розпізнати недугу". Знаєш, Анно, я краще прогуляюся. Може, до Ребекки зайду. Чує моє серце, що й мого першого помічника я теж там знайду.

 

 

Через три роки

Замок Арденса та Анни

- Арденс, доня знову літала уві сні.

- Це ж чудово! Літає уві сні - значить росте.

- Росте чи не росте, а завтра твоя черга її ловити. І вікна не забудь на ніч закрити...

 

Через три з половиною роки:

Арденс:

- Анно, у тебе все добре?

Я вмилася і несвідомо погладила рукою живіт. Сьогодні весілля Бекки і Баха, а мене з ранку нудить.

- Так, просто ранкова нудота...

- Стривай, це токсикоз!? - Арденс радісно підхопився і дбайливо обійняв мене. Я ж запустила діагност і з подивом зрозуміла, що цього разу мій чоловік здогадався про мою вагітність раніше за мене. - Зараз, я приготую тобі легкий імбирний чай, мені Арагвард дав рецепт, все як рукою зніме!

Арденс кинувся на кухню, але потім різко повернувся і поцілував мене.

- Я найщасливіший дракон у світі! Тільки цього разу постарайся, щоб вийшов син.

Я закотила очі. Ось начебто освічена людина, Головнокомандувач держави, а іноді щось таке безпросвітне ляпне...

 

 

Через сім років

- Мама, мама! Брат відірвав бабці крила, а я їх приживила назад!

- Молодчинка, Сонечко. Родеріку, навіщо ти покалічив бідну комаху?

- Мам, ну бабка - це ж "драгонфлай" на древньоурському. Дракон фактично. Хотів подивитися, чи не перетвориться вона на маленьку людинку, якщо не зможе літати.

 

Десять років по тому

- Мамо, дай мені, будь ласка, довідку, що я хворів.

- Родеріку, я не покриватиму твої прогули.

- Ну мам,  ти ж головний цілитель країни.

– Саме так. Тому для мене це навіть злочин. Дядько Аларай якщо дізнається, ще догану мені випише.

– Не випише. Ми прогуляли разом з його сином, тому він зацікавлена особа.

 

 

Одинадцять років по тому

Я лежала під величезним деревом біля нашого з Арденсом замку і умиротворено дивилась у небо. Там, високо в горі, раз по раз пролітали темні тіні - дракони. Після відродження Серця і нормалізації роботи кільцевого артефакту не лише налагодилась народжуваність, а й деякі маги з древніх драконячих родів відновили можливість  обертатись. Тепер Синів неба значно більшало і над містами та горами Загір'я з кожним днем ставало все багатолюдніше.

- Привіт, сестричко! - привітав мене Кіт, щасливо усміхаючись.

Я піднялась на ліктях,  приклала руку до очей і мовила жартівливо:

- Стривай, я тебе не бачу, сонце геть засліплює. А, це ж не сонце, це ж ти так світишся, - я бачила, що родич хоче вивалити якусь радісну новину, тому говорила нарочито повільно.  - Та гаразд, не тупцюй, давай, кажи, що там у тебе трапилось!