Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

фруктового енергетика на основі манго й дуріана, — але навіщо?

У відповідь вона довго не зводила з нього погляду.

— А, — зітхнув він.

Жінка відпустила спорожнілу картонку й повернулася до нього обличчям:

— Мені було би простіше розказати тобі щось про довіру і про обов’язок. Проте… — вона знизала плечима і незатишно перекрутилася в своїй сітці. — Не має значення.

Вона простягнула йому руку, і Мартін безмовно стиснув її у своїй долоні.

— Ти не провалила місію, — зауважив він. — Передусім їй тут узагалі було не місце. Жодних реалістичних шансів, принаймні що стосується планів твого начальника… як там його?

— Джордж. Джордж Чо.

— Недостатньо даних, еге ж? Що би він зробив, якби знав про Фестиваль?

— Можливо, все те саме, — холодно посміхнулася вона пачці з-під соку і зловила собі в повітрі ще одну. — Ти дуже сильно помиляєшся. В мене досі є завдання. Залежно від того, вдасться сісти чи ні і коли саме. І шанси його виконати в мене щойно впали нижче п’ятдесяти відсотків через нашу з тобою ескападу.

— Хе. Тільки скажи, якщо я можу тобі чимось допомогти. Гаразд? — Мартін потягнувся й одразу ж смикнувся від уже знайомого болю. — Ти ж навряд чи бачила мого асистента, правда? Після…

— Він у тебе в кишені під кріслом, разом із зубною щіткою та змінною білизною. Після того, як тебе забрали, я відвідала твою каюту.

— Ти ж моя зірочка, — радісно вигукнув Мартін. Він зігнувся вдвічі й заходився навпомацки шукати її серед іншого мотлоху під консоллю управління. — Леле…

Чоловік розпростався й розгорнув сіру пошарпану книжку. Над її сторінками перед його очима побігли слова й картинки. Він щось надрукував на уявній клавіатурі; з’явилися нові зображення.

— Тобі потрібна допомога в керуванні човником?

— Якщо хочеш. — Рейчел допила другу пачку і штовхнула обидві в сміттєвий пакет. — То можеш допомогти. Літав коли-небудь?

— Я ж дванадцять років прожив у 5-й точці Лаґранжа. Так що з базовою навігацією в мене проблем немає. А якщо є типовий житловий модуль, то можу навіть запрограмувати камбуз. Це ж йоркширська традиція: навчитися готувати кров’янку в умовах невагомості. Фішка в тому, як задати кораблю обертання навколо власної осі, так щоб ковбаса лишалася на місці, а сам рашпер крутився навколо неї…

Вона хіхікнула, їй у голову врізалася пачка із соком журавлини.

— Годі вже!

— Гаразд.

Спрінґфілд відкинувся назад, перед ним пропливав його персональний асистент. Його розгорнуті сторінки демонстрували потік даних із мозку човника в реальному часі. (Хронометр у нижній частині відраховував час до першого запланованого Рейчел ввімкнення двигунів на гальмування за дві тисячі секунд від перигею.) Насупившись, він нашкрябав стилусом якісь значки.

— Має вийти. Якщо по нас не стрілятимуть.

— У нас транспондер Червоного Хреста. Доведеться вручну переналаштовувати систему «свій — чужий».

— А цим вони займуться, тільки якщо насправді роздратовані. Добре.

Мартін поставив крапку.

— Я був би спокійніший, якби знав, куди ми летимо. Ну, тобто чи нічого не лишилося від Фестивалю на орбіті.

Раптом вони обоє завмерли.

По даху спускової капсули щось зашкребло, немовби порожніми металевими кістками провели по ґратах клітки.

Кріль загарчав і сердито здійняв автомат. Він притис вуха, вишкірив зуби і засичав на кіборга.

Сестра 7-ма сіла й витріщилася на супротивників. І тільки Буря нікуди не ховався, а вмить став між ними:

— Ану припиніть! Негайно!

Кріль довгий час не ворушився. Нарешті розслабився і опустив ствол.

— Не я перший почав.

— Мені байдуже, що він почав. У нас є завдання, і перестрілка між собою в нього не входить. — Але розвернувся питально до кіборга:

— Що ти йому сказала?

Революціонерка немовби засоромилася і поволі втягнула пазурі.

— Що хороші екстропи так не роблять. Ця істота… — вона махнула на кроля, а той знову вищирився на неї, — сповідує культ особистості! Це контра і відступництво! Головомети, до бою! Головомети, до бою!

Буря скривився. Чимало ексреволюціонерів подалися себе механізувати, піддавшись пропозиціям Фестивалю, але так і не збагнули, що для цього їм потрібно апґрейдити і центральну нервову систему. Це вело до сум’яття.

— Але ж товаришко, ти теж маєш особистість. Відчуття себе — необхідна передумова існування свідомості, а це, як нас учать великі вожді й наставники, наріжний камінь у підмурівку трансцеденції.

На обличчі кіборга було видно спантеличення. На очах замерехтіли мигальні перетинки, відображаючи потік її думок.

— Але ж усередині спільноти розуму немає місця особистості. Це особистість виростає із спільноти, а тому окрема особа не може…

— Здається, ти неправильно зрозуміла великих філософів, — поволі промовив Рубенштейн. — І я тебе, товаришко, за це не критикую, бо ці філософи по своїй суті — блискучі інтелектуали, за думкою яких важко встежити. Під «спільнотою розуму» вони мали на увазі народження свідомості в індивідуума, яка постає із нижчих передсвідомих агентів, а не суспільство за межами особистості. Таким чином прив’язаність до чиєїсь особистості не означає сповідувати культ особистості. З іншого боку, сповідування… — Він урвав речення і подарував кролю прискіпливий погляд: — Не думаю, що нам варто розвивати це питання, — мовив строго. — Нам час іти.

Кіборг смикнулась, кивнувши головою. Її супутники попідводилися (або в одному з випадків — розкрутився)