Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Афіші не кричали. Жодного «останній виступ», жодних гучних обіцянок. Лише ім’я. Дата. Місце.
“Андрій Лозовий. Один вечір. Мала зала філармонії.”
Це не був прощальний тур. Не був бенефіс. І тим паче — не була спроба повернутись. Це був подих. В останній раз — у великій залі, під світлом, перед людьми. Щоб не піти. А відпустити.
Квитки розкупили за кілька днів. Прийшли всі, хто знав, любив, чув, вчився. У першому ряду — Марта, Арсен, його колишній вчитель з консерваторії, літній чоловік із паличкою, що колись писав першу рецензію на юного Андрія.
— Ти впевнений? — запитала Марта перед початком.
— Я вперше впевнений не у звуці. А в собі.
Він вийшов на сцену не в фраку. У простому чорному. Волосся сиве. Постава рівна. Очі — спокійні. В залі — абсолютна тиша.
Він не говорив. Просто сів. І почав.
Не з власних творів. А з мелодії, що звучала у ньому ще до того, як він почав писати музику. Це була народна колискова. Простий мотив, що перетворювався на варіації — глибші, складніші, але з тим самим серцем.
Потім — «Symphonia di due anime», в адаптованій версії. Лише піаніно. Лише він. Але кожен звук — ніби говорив “ми ще тут”.
Потім — тиша. І погляд на Марту.
— Я думав, що музика — це сцена. Але зрозумів, що це — дім. І сьогодні я просто закриваю в ньому вікно. Бо всередині вже — світло.
Він заграв останню композицію — «Тиша після бурі». Та, яку написав після зустрічі з сином. У ній не було кульмінацій. Лише повільне прощання, що звучало не як кінець, а як вдих.
Коли він завершив — не було овацій. Лише довге стояння. Люди не плескали — боялись зруйнувати звук, що ще жив у залі.
Марта вийшла на сцену. Взяла його руку. Обійняла. І прошепотіла:
— Це не кінець.
— Це музика, яка відпускає мене. Щоб я міг слухати тебе.
Після концерту Андрій не залишився на фуршет. Вони з Мартой вийшли задніми дверима. Йшли вузькими вуличками. Мовчки. Але з легкістю.
— Як ти? — запитала вона.
— Вперше без страху. Без жалю.
— І що далі?
— Далі... Я навчу когось не боятися клавіш.
І в цей момент вони знали: коли музика більше не кличе — значить, вона залишилась у тобі назавжди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
