Читати книгу - "Московство"

(рід Рюриковичів вимер у Московщині 1598 року). А київські князі породичалися з усіма європейськими королями, включно з візантійськими. Посвячення через Київ ставило Москву аж на четверте місце: Рим–Царгород–Київ–Москва. Так самі москвини мусили визнавати Київ старшим, і то не «братом», а таки «матерью городов русских». Отже, Київ мав би бути ІІІ Римом, а Москва хіба VI. Московська церква — на 460 років молодша за Українську — проголосила сама себе матір’ю Української. Московщина шукала способу позбутися Київського старшинства. Саме тоді Ватикан шукав силу, яка могла би привести Візантію під його владу. Ватиканові було байдуже, якою та сила могла бути. Наприклад, Папа Пій ІІ запропонував султанові перейти на католицьку віру, спокушаючи його тим, що, мовляв, він заволодів Візантією незаконно, загарбництвом, а якщо перейде на католицьку віру, то папа надасть йому титул і корону імператора греків і Сходу[524]. Ватиканові не пощастило спокусити турків, і він звернув свою увагу на Московщину. Запропонував їй одружити Івана ІІІ з небогою колишнього візантійського імператора Зоєю Палеолог. Ватикан планував з її допомогою спонукати Московщину визволити Царгород, а далі і визнання Московською церквою зверхності папи римського[525]. Московщина радо вхопилася за цю несподівану нагоду і вислала до Ватикану свого урядовця Батисту Вальпе (італійця з походження). Він неофіційно пообіцяв Ватиканові, що московська церква визнає зверхність папи. Як далеко було від того, свідчить той факт, що московська церква наново охрестила вже охрещену православною (грецькою) церквою Зою Палеолог, назвавши її Софією. Породичавшись з візантійським цесарем безпосередньо (а не через Київ, як раніше), князь Іван ІІІ почав називати себе також цесарем («цар» — слов’янська форма від caesar). Іван IV наказав записати до державних законів новий титул московських князів — «цар». І від Філофея до всіх теперешніх істориків СРСР проголошується безапеляційно: «Шлюб з Софією Палеолог зробив Івана ІІІ спадкоємцем прав візантійських імператорів, а православна московська держава — після завоювання Візантії турками — стала вождем і основою всього православного світу і всього слов’янства[526]. Звичайно, це не так. Турки заволоділи Царгородом 1453 року. Отже, Візантія вже не існувала 19 років перед шлюбом Софії, а Палеологи жили в Римі. Фактично імператорські права Палеологів не значили нічого. Навіть теоретично Софія не мала найменших спадкових династичних прав. Їх успадкував брат останнього імператора Костянтина Палеолога — Фома Палеолог. А Фома мав двох синів і двох дочок. Один син, Мануїл, втративши надію на візантійський трон, перейшов у магометанську віру і дістав державну посаду в Туреччині. За законами Візантії спадкові права перейшли до другого сина — Андрія. Старша за Софію дочка — Єлена вийшла заміж за сербського володаря. Сербам і на гадку не прийшлося домагатися візантійського спадку, хоч Єлена була старша за Софію. За візантійськими законами династичні права успадковують лише мужчини і ніколи — жінки. Отже, Софія не мала б тих прав навіть і після смерті брата Андрія, коли б він не мав синів. А він їх мав.

Андрій Палеолог мріяв визволити Царгород, а не маючи власної сили, шукав когось, хто визволив би. Ясна річ, ніхто не визволяв би для Палеологів, і тому Андрій пропонував 1480 р. продати свої імператорські спадкові права. Спершу запропонував своєму швагрові Іванові ІІІ, але той не хотів платити гроші за порожній титул. Цей факт вказує, що тоді москвини не надавали жодної ваги спадковим правам Палеологів. Причина відмови була не в московській скнарості. Московські князі видавали величезні гроші на хабарі в Золотій Орді. Не знайшовши за 10 років іншого покупця, Андрій знову запропонував Іванові ІІІ за меншу ціну. Той знову відмовився. Нарешті Андрій продав 1494 р. свої спадкові права на Візантію французькому королеві Карлові VIII. Той хоч і додав до своїх титулів ще й «імператор Сходу», Царгорода не визволив. Тоді Андрій вдруге продав 1502 р. ті права іспанському королеві Фердинандові Католикові. Отак виглядають права Софії на спадок Візантії.

Зрештою, й самі москвини не вважали себе тоді (XV–XVI ст.) спадкоємцями Візантії, хоч московська церква наполегливо їх у тому переконувала. Московський історик пише: «Ані з слів, ані з діяльності Івана ІІІ не видно, що він після шлюбу з Софією вважав себе спадкоємцем Візантії чи прав її імператорів. Його син і внук не виявили наміру визволяти Царгород»[527]. Вони не лише не думали про свої права на Візантію, а навпаки син Софії Василій ІІІ намагався укласти союз з султаном, а його внук цар Федір називав у своїх листах турецького султана своїм братом і погоджувався виконувати його волю[528]. Якої ваги надавав Іван ІІІ правам Софії на візантійський спадок, вказує той факт, що він призначив своїм наступником на троні не сина Софії Василія, а внука від першої своєї жінки Дмитрія. У XVII ст. москвини змінили свій погляд на свої права щодо спадку Візантії на цілковито протилежний і почали доводити ці права. Звичайно, не цураються навіть і брехні та підробки історичних документів, про що самі й зізнаються: «У Москві почали на початку XVI ст. перекручувати історичні факти, пристосовуючи їх до своїх політичних потреб»[529]. Пофальшували і писання Філофея. Філофей писав: «Вся хрістіанская царства приідоша в конєц і снідоша во єдінє царство нашєго гасударя по пророчєскім кнігам, то єсть ромєйское царство». Оце «ромєйскоє» написано у всіх старих копіях посланій Філофея. Але в пізніших (після XVI ст.) замість «ромєйскоє» написано «росєйскоє». У московській мові XVI ст. слово «ромєйскоє» означало «римський». Назвою «ромєйскоє» царство Філофей висловив поширену тоді в Європі віру про незнищенність осередку християнства. І Філофей сам каже, що перше Ромєйське царство (Римська імперія) упало, але провід і осередок християнства перейшов до другого Ромєйского царства (Візантії). Впало друге Ромєйськє царство (Візантія) — осередок і провід християнства перейшов до третього Ромєйського царства (Московщини). Як бачимо, назва «ромєйскоє» у Філофея не означала «росєйскоє». І не могло означати, бо ж за його часу не існувала в московській мові назва «росєйскій» на означення «московський». Аж до Петра І і москвини і чужинці називали Московщину «царство Московскоє», або скорочено «Московія». В архівах є тисячі документів з цієї назвою.

Москвини історії Європи не знали, допомогла їм злодійкуватість. Литовці мали легенду, за якою литовський король Гедімін походив від римського воєводи, порідненого з римським цезарем Августом Пелемоною. Великий Новгород мав жваві зв’язки з Литвою, і новгородці знали цю литовську легенду. Московський митрополит Макарій (новгородець) зробив з неї московську легенду про царя Пруса. Макарій виводить родовід Івана