Читати книгу - "Калькуляція зірок"

могла би запитати, не вказавши прізвища. Можливо, я могла би поцікавитися у лікаря, який порекомендував мені Мілтаун?

— Знову?! — Кармуш зі стогоном відкинувся назад на стільці. — Колись… клянусь, що колись я переможу.

Хелен схрестила руки і посміхнулася йому.

— Це лише шах. У вас ще є шанс.

Він забурмотів і нахилився, щоб подивитись на дошку.

Я опустила олівець.

— Якщо ти просто хочеш виграти, можеш зіграти зі мною.

Похитавши головою, Кармуш продовжував дивитися на дошку. Він потягнувся вперед до пішака, поглянув на Хелен і відвів руку назад. Затамувавши дихання, він пробурмотів французькою мовою щось про батьківство Хелени чи про варіант гри. Так чи інакше, це звучало дратівливо.

— Est-ce qu'elle vous bat de nouveau? — Паркер підійшов ззаду, і я нахилилася на своєму сидінні. Клянусь, він зробив це навмисне.

— Ох. Il est l'ordre naturel, is pense. — зітхнув Кармуш і постукав пальцями по краю дошки.

— Il n'y a rien de naturel. — Паркер глянув на мене. — Йорк. Клемонс хоче вас бачити.

— І він послав вас вниз по сходах заради маленької мене? — Я часом виглядаю як повна ідіотка. Протидіяння йому було останнє, що мені потрібно було зараз. Я відсунула стілець назад, усвідомлюючи, що Хелен та Кармуш дивляться на нас. — Дякую.

Я пішла за ним на верхній поверх центру управління місіями. Натаніель в іншому кінці залу був з головою занурений у повідомлення, і не піднімав очей.

— Будь-яка ідея чому?

Паркер відчинив двері, але не затримав їх для мене. Я спіймала ручку дверей, і догнала його на сходовій клітці. Він переступав через сходинку, ніби щось доводив собі.

— Почуваєтеся краще, як я бачу. — Я догнала його по сходах, вдячна за час, який я витратила на підготовку до тестування. Навіть у спідниці та підборах я могла пробігтися по сходах, не задихавшись.

На вершині сходів Паркер почекав на мене біля дверей з кам'яним обличчям. Він був гарним чоловіком, я це визнавала. Він і Натаніель — обидва були блондинки з яскраво-блакитними очима, але там, де мій чоловік був худий і вугластий, у Паркера була ідеальна статура кінозірки, з квадратною щелепою та роздвоєним підборіддям.

Коли я підійшла і стала поряд з ним, він поклав руку на дверну ручку і раптово посміхнувся, ніби ми найкращі друзі. Швидкість, з якою він увімкнув чарівність, мене лише охолодила.

Паркер відчинив двері, тримаючи їх для мене, щоб я могла пройти. Звичайно, він триматиме двері та буде посміхатися — тепер, коли були свідки. Кімната була повна астронавтів, їх дружин та репортерів, щоб побачити і записати запуск нового класу космічних кораблів.

Клемонс обернувся, одна з сигар жевріла в його руці.

— Ось і вона. Панове, привітайтесь з Ельмою Йорк. Одна з наших комп’ютерщиць, яка відповідальна за розрахунки, які визначили потенціал двигуна Сіріус. Доктор Йорк — також наш найновіший космонавт.

У кімнаті стало гаряче. Холодно. Гаряче. Я, мабуть, недочула. Звичайно, спочатку вони мені це скажуть.

Спалахнули фотоспалахи. Осліпили мене. Я не могла дихати.

Космонавт.

Кімната закрутилася навколо мене так, ніби я була прив’язана до крісла центрифуги. Дихання стиснулося. Мій зір потемнів по краях.

Космонавт.

3.14159265359… Хтось сказав моє ім’я. Якщо я знепритомнію, що подумають люди? Паркер хотів би цього.

Космонавт.

Чорт візьми, чому вони не сказали мені про це раніше? Ви б не осліплювали когось чимось подібним, якби не хотіли побачити його виразу обличчя…

Паркер. Паркер, мабуть, запропонував це.

Хтось знову сказав моє ім’я, і я повернулася на голос. У кімнаті було розмиття звуку і світла. Не вистачало повітря. Тримай очі відкритими. Продовжуй говорити. Це було лише чергове випробування.

— Панове… — Я боролася з силою тяжіння, щоб підняти руки. — Панове, якщо ви всі говорите разом, я вас не чую.

Вони ігнорували мене і постійно кричали один перед одним. — "Коли ви полетите у космос?" — "Що думає ваш чоловік з цього приводу?" — "Як відчувати себе астронеткою?"

Цей голос належав круглолицій, лисій людині з розв'язаною краваткою.

— Астронеткою? Це звучить так, ніби я повинна диригувати хором. — Сміх підштовхнув мене, і я десь знайшла посмішку. — Тож, будь ласка, я просто космонавт.

Просто космонавт. Ха. Я була проклятим космонавтом. Не те, щоб вони це надрукували.

— Тепер, так… ви справжня леді-астронавт від містера Чарівника. — Паркер геніально посміхнувся біля мене. — Ми б не хотіли, щоб хтось про це забував.

— Вона єдина леді-астронавт? — Ще один репортер вистрілив запитанням у Клемонса.

Чортів Паркер. Цей мем збирався триматися, і він підкреслював, що ми завжди були другим класом для чоловіків.

Клемонс махнув сигарою, залишаючи присмак диму.

— Ні вона не єдина. Але решту з них ви зустрінете наступного тижня на нашій прес-конференції. Я просто хотів дати вам попередній огляд таланту та краси наших леді-астронавтів.

Чорт забирай. Я посміхалася, поки не заболіли зуби.

— Ну… цей астронавт має зробити деякі розрахунки.

— Звичайно. — Клемонс махнув мені рукою до дверей. — Сіріус чекає.

Журналісти попросили ще кілька фотографій, тому мені довелося стояти там, посміхаючись, між Паркером і Клемонсом. Обидва чоловіки променіли на камеру, і на знімках ми всі виглядали як найкращі друзі.

Тоді Паркер притримав двері для мене, ніби він був джентльменом. Я ступила на сходи і двері за нами зачинилися.

Його усмішка зникла.

— Насправді це повинно вас засмучувати. — Я спускалася сходами перед