Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

Апофеозом розвитку в радянській юридичній науці ідеї про повноваження законодавця спеціальною вказівкою надавати чи не надавати зворотної дії будь-якому кримінальному закону стало визнання права законодавця надавати зворотної дії кримінальному закону тільки в окремій кримінальній справі. У науково-практичному коментарі КК РРФСР стверджувалося, що: “у виняткових випадках по конкретній кримінальній справі в кожному окремому випадку спеціальною постановою Президії Верховної Ради СРСР (або Верховної Ради союзної республіки) закону може бути надана зворотна сила”[702]. С.С. Алексєєв же вважав, що “компетентні органи мають право надавати зворотної сили нормативним актам (які в принципі такої зворотної сили не мають) тільки для даної конкретної справи”[703]. І законодавець дійсно користувався “повноваженням” надати зворотної дії кримінальному закону по конкретній справі. Так, за твердженням Г.В. Швекова ще “декілька років назад (автор пише ці рядки у 1970 році – Ю.П.) були випадки надання зворотної дії більш строгому закону в окремих справах постановами Президій Верховних Рад союзних республік”[704]. Непрямим доказом їх існування можна вважати і слова М.П. Кучерявого, який писав, що “слід визнати глибоко помилковою та такою, що суперечить чинному законодавству, думку про те, що у виключних випадках по конкретній справі кожного разу спеціальною Постановою Президії Верховної Ради союзної республіки закону, що посилює покарання, може бути надана зворотна дія”[705].

Ідея про повноваження законодавця за своїм розсудом надавати чи не надавати зворотної дії кримінальному законові ще й сьогодні знаходить якщо не підтримку, то, принаймні, визнання і обґрунтування в юридичній науці. Так, М.Й. Коржанський хоч і називає “дуже недемократичною” практику надання кримінальному закону зворотної дії спеціальною на те вказівкою законодавця, все ж виділяє цю підставу нарівні зі скасуванням і пом'якшенням відповідальності[706]. Можливість надання зворотної дії всім чи деяким законам шляхом спеціальної вказівки визнають Д.Н. Бахрах[707], В.Л. Кулаков[708], Р.З. Ліфшиць[709], М.М. Марченко[710] та деякі інші сучасні вчені.

Викладене поставило на порядок денний питання про необхідність встановлення в законодавстві чітких і строгих підстав зворотної дії кримінального закону. Відомо, що жодна з радянських конституцій (ні Союзу РСР, ні союзних республік) не передбачала підстав зворотної дії законів у часі. Закріпленого ж в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також КК всіх республік правила про те, що кримінальні закони мають зворотну дію в часі лише у випадках, коли вони усувають злочинність діяння або пом'якшують його караність, як виявилося, недостатньо. Не дивно тому, що у всіх нових Конституціях постсоціалістичних держав з'явилися приписи про межі дії законів у часі та підстави надання їм зворотної дії. Причому жодна з цих Конституцій не передбачає такої підстави надання або ненадання кримінальному закону зворотної дії як спеціальна на те вказівка законодавця. Однак і після цього окремим кримінальним законам в різних країнах, у тому числі й в Україні, спеціальною вказівкою законодавця надавалася зворотна дія.

Зокрема, спеціальною вказівкою законодавця була надана зворотна дія статті 1482 КК України 1960 року в редакції Закону України від 5 лютого 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України в частині відповідальності за ухилення від сплати податків”[711]. В підпункті 1 пункту ІІІ названого закону було встановлено, що “діяння, пов'язані з ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, справи по яких на час набирання чинності цього Закону перебувають в стадії попереднього розслідування або судового розгляду, повинні кваліфікуватися за новою редакцією статті 1482 Кримінального кодексу України”.

Таким чином вказівкою законодавця була надана зворотна дія закону, який згідно частини 2 статті 6 КК України 1960 року не повинен був її мати, оскільки він у багатьох випадках посилював караність ухилення від сплати податків порівняно із раніше чинним законом. У літературі ж такі новації викликали неоднозначну оцінку. Одні криміналісти, очевидно погоджуючись з ними, пропонували кваліфікувати ухилення від сплати податків, справи по яким знаходяться на стадії попереднього слідства чи у суді, за новою редакцією закону[712], інші – доводили, що частина 1 статті ІІІ згаданого закону суперечить частині 2 статті 6 КК України 1960 року та частині 1 статті 58 Конституції України, а тому не могла застосовуватися[713]. На щастя Верховний Суд України підтримав другу позицію і рекомендував судам України “додержувати вимог законодавства щодо дії в часі кримінального закону про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів… Враховуючи те, що Законом від 5 лютого 1997 р. за одні діяння, пов'язані з ухиленням від