Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Павло Скоропадський — останній гетьман України

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

186
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 109
Перейти на сторінку:
жертв. Довідавшись про те, що гетьман уже не контролює ситуації у своїй країні, а його скинення є питанням декількох діб, представники союзного командування почали сумніватись у терміновій доцільності підтримки безперспективного режиму. Французи вирішили пригальмувати підготовку до наступу на Київ для допомоги Скоропадському.

Тільки 8—10 грудня в Одеському порту висадилася французька дивізія з артилерією (до 3 тисяч багнетів). Допомога спізнювалася… Вже 10 грудня 1918 року частини Директорії впритул підійшли до Одеси. Гетьманські війська Одеського регіону не мали ніяких можливостей навіть тимчасово затримати наступ петлюрівців. 12 грудня передові частини армії Директорії без бою захопили більшу частину Одеси. Командуванню Антанти петлюрівці залишили тільки мікроскопічну «союзну зону» Одеси (порт і кілька приморських кварталів).

10 грудня головком Долгоруков запевняв Скоропадського в тому, що самостійно може утримувати Київ іще кілька тижнів. Гетьман «бомбив» командування французької армії в Одесі радіограмами, погрожуючи тим, що «…неприїзд Ено призведе до загибелі України». Скоропадський писав: «Становище ставало важким, а мені всі співали, що Ено їде. Додумалися вже до того, що для того, щоб облаштувати шлях Ено, попереду його потяга піде потяг добірних німців, озброєних з голови до ніг, а на короткій відстані, позаду, піде його потяг із французькою охороною. Він погодився, а потім мені повідомили, що він не приїде. Отут вже почали надходити відомості, що Ено зовсім не має тих повноважень, про які він заявляв місту і світу».

Вже 12 грудня німецькі загони пройшли крізь російські дружини, що утримували фронт, посіявши паніку в захисників міста. Це переходили до київських казарм німецькі частини, що за угодою з Петлюрою залишали свої позиції на залізничних станціях поблизу Києва. В той же час гетьман твердить: «В моєму будинку все було зовсім спокійно, в усіх було переконання, що справи налагодяться. Я, як і раніше, приймав доповіді та прохачів, увечері засідав у Раді міністрів… Спокій у будинку був надзвичайним, я намагався не подавати виду, що вважав дні гетьманства за останні». Так, до Скоропадського з’явилася депутація німецьких солдатських комітетів київських частин, що пропонували гетьману запобігти кровопролиттю та зголоситися на капітуляцію, але той обумовив можливість капітуляції згодою Директорії на евакуацію з Києва офіцерів зі зброєю.

Долгоруков умовив Скоропадського направити до повстанців переговірників для складання угоди стосовно «почесної капітуляції». Головком наполягав на дотриманні головної умови — наданні можливості офіцерам із київських дружин виїзду з Києва «зі зброєю в руках» до Добровольчої армії.

Вже 12 грудня розпочалася загальна «евакуація» Києва.

12 грудня 1918 року Одеса була «здана Петлюрі» і французькі війська на це ніяк не відреагували. Гетьману стало зрозуміло, що Антанта навіть не збирається надсилати свої війська на допомогу Києву. Німецьке командування попередило Скоропадського, що війська Директорії почнуть наступ зранку 14 грудня. Виходячи з цього, Долгоруков посилив артилерію та спрямував тилові частини на фронт.

«…Я запитав Долгорукова: «Скільки ти можеш витримати?» — «Два дні». — «Ну, — сказав я, — за цей час ми встигнемо виторгувати все, що потрібно для офіцерів». На фронті було тихо, і у Києві не було чути, як звичайно у дні боїв, гуркоту гармат. Того ж числа ввечері Долгоруков хотів послати від себе парламентерів, а Рада міністрів викликала Шелухіна та інших українців, що мали зв’язок із Директорією, також для переговорів з нею, але з усього цього нічого не вийшло. Пам’ятаю, я потім викликав їх до себе і розмовляв з ними».

Для вирішення долі захисників Києва гетьман надіслав до Директорії «місію Удовиченка». Гетьман згадував: «Долгоруков ні в якому разі не хотів будь-якої умови про те, щоб офіцери здали зброю, і я його розумів, це було б ризиковано та неприпустимо з погляду етики. Удовиченко не повернувся, до речі, йому на допомогу був спрямований помічник французького консула Монлейн, єдиний представник Франції у Києві». Але гетьман так і не дочекався повернення Удовиченка та Монлейна, як не дочекався він і повернення «місії Вороновича», який був посланий до штабу Антанти у румунські Ясси.

Цікаво, що в останні дні свого гетьманства Павло Петрович намагався зробити деякі кроки у бік «українців». Вважаючи, що кабінет Гербеля «дуже правий» для Антанти, він доручив Петру Яковичу Дорошенку вести переговори про створення «нового українського кабінету». Але про який кабінет “міністрів могла йти мова, коли у гетьмана залишилося 24 години влади над самим містом.

Останню добу свого перебування при владі Скоропадський змалював так: «Увечері я ще займався справами. Згодом я довідався, що багато хто вважав, що я підготувався до втечі, але це було невірно. У мене нічого не було приготовлено і з німцями ніякої змови не було. Я просто вірив у свою долю і знав, що так чи інакше — вискочу. Єдине моє розпорядження було те, що я свою дружину просив виїхати ночувати з будинку до знайомих, тому що ходили чутки, що в мене у будинку є люди, які готують замах на мене. Знаючи, що ще два дні Київ може триматись, я гадав, що згодом встигну про себе подбати. Єдине, що я наказав, це щоб прохідний двір у будинку № 14 по Левашевській вулиці, недалеко від мого будинку, був відкритий, щоб я мав можливість внутрішнім двором, у випадку необхідності, пройти до штабу Долгорукова, а крім того, на всяк випадок, до одного помешкання знайомих, неподалік від цього двору… Увечері я все-таки сказав деяким близьким, щоб вони подбали про те, куди їм у випадку необхідності можливо буде сховатися…

Увечері я ліг, як звичайно, спати. Вночі, годині о третій, я отримав телеграму, у якій Винниченко тоном Наполеона вимагав повної ліквідації гетьманства. Прочитавши, я знову ліг і о 7 годині встав. Чувся сильний гул гармат, я викликав чергового офіцера, який мені доповів, що частини, які захищають Київ, «відходять на другі позиції». Я зрозумів, що це за друга позиція, і подумав: «От тобі й два дні втримання Києва, і трьох годин не втримають!»

Одягся. До мене з’явився комендант Прісовський і просив дозволу відпустити невелику частину окремого дивізіону, що мене охороняла, для спасіння самого дивізіону, який вночі обеззброїли. Я вийшов у під’їзд, побалакав із цим взводом і відпустив його. Мені було ясно, що справа йде до розв’язки. Окремий дивізіон вважався кращою частиною, що я зберігав для останнього удару. Він складався з великоруських офіцерів, що завжди мене

1 ... 93 94 95 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"