Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

не мріяв і не дерзав. Лабораторія, подружжя Торн, рибальство, кольорова фотографія — таким був той вузенький світ, в якому сховався він, несправедливо ображений долею.

«Яке безглуздя!» — Кольрідж задумливо потер лоба, запалив цигарку, поглянув на Люстіга.

Справді, що дало це самозречення та фанатичний аскетизм? Шануючи пам'ять дружини, він так і лишився самотнім. А він же міг знайти собі вірну подругу життя.

Кольрідж посміхнувся сам до себе сумно й вибачливо: як завжди, істина усвідомлюється надто пізно. А втім, хіба це має значення? Живим — життя. Період чекання на автобусній зупинці скінчився, і тепер уже не старші, а молодші за віком — Тессі та Люстіг — вивели Кольріджа з стану тоскного самозаглиблення, повторили знову: «Люди — хороші!»

«Хороші! — подумав він з теплим смутком. — І Тессі, і Люстіг за віком могли б бути моїми дітьми».

Свою названу дочку він знав з пелюшок, Люстіга зустрів кілька днів тому. Але у вирішальні хвилини характер людей можна пізнати глибше, ніж за довгі роки звичайного співжиття. Кольріджу подобався цей поставний юнак з непокірним білявим чубом, з надмірною категоричністю тверджень і непохитною вірою в краще майбутнє. Якщо хто й урятує людство, то тільки такі, як цей. Саме Люстіг підтримав у Кольріджа віру в людину та її покликання.

І оце відчуття значимості власних зусиль і впевненості в майбутньому дедалі більше зростало в Кольріджа. Йому довіряли. Сьогодні він одержав завдання приєднати відводи потаємних ліній підслухування та підглядання до комутатора повстанського комітету.

Перевіряючи апаратуру, Кольрідж, звичайно, насамперед ввімкнув кабінет Кейз-Ола. І те, що він почув, було радісним і тривожним. Трильйонер, роздратовано стукаючи кулаком по столу, кричав у мікрофон телевізофона:

— …Услід бунтівникам послати ракети-перехоплювачі! Генерала Спіка спіймать і віддати до суду! Зорю негайно евакуювати і ввімкнути абсолютний захист!

Кольрідж тихенько свиснув: отже, на Зорі Кейз-Ола спалахнув заколот!

— Люстіг, ви чули?

— Так.

— Я дуже добре знаю генерала Спіка, — задумливо сказав Кольрідж. — Це — мерзотник, яких мало…

Двобій у Космосі

Головний інженер Зорі Кейз-Ола полковник Фредді Крайн прокинувся в дуже поганому настрої. Всю ніч йому верзлося щось примарне, страхітливе; воно забулось, щойно він розплющив очі, але неприємне почуття лишилось.

— Кляті нерви! — промимрив полковник, підводячись з ліжка.

Його погляд ковзнув по невибагливій обстановці каюти, наткнувся на портрет Тессі Торн поруч масивної бронзової чорнильниці на столі.

Дівчина дивилась на свого колишнього нареченого через плече з переможним усміхом, немов запитувала: «Ну, що ж ти скажеш тепер?»

Фредді похнюпився, припалив цигарку. Тут, у середовищі із зменшеною силою тяжіння, дим не розпливався, а збирався у великі клубки, що химерно ворушились, як примари.

Полковник підійшов до стола, взяв у руки портрет. Довго дивився на нього, потім прошепотів:

— Тессі, рідна моя… Адже я тебе люблю…

«Ну, то й що з того?!» — глузливо запитували очі дівчини.

— І ти теж любиш мене…

Фредді Крайн розумів, що між ним і Тессі Торн було щось далеко значніше й глибше, ніж звичайний флірт. Але чогось бракувало в їхніх почуттях. Чого саме? Хіба він не був дбайливим і ніжним? Хіба не намагався потурати найбезглуздішим примхам? Їй цього виявилось замало. Вона зажадала, щоб полковник Крайн зламав присягу, переметнувся на бік ворогів Монії. А це вже не жарт.

— Ти просто дурненьке дівчисько, Тессі… Якщо декаду тому Зоря Кейз-Ола справді могла бути знаряддям нападу, то тепер, коли на орбіту вийшов штучний супутник комуністів, вона стала тільки засобом захисту.

Дівчина на портреті не бажала визнавати жодних доказів, якими намагався заспокоїти себе полковник Фредді Крайн. Це була гідна копія свого прототипу.

Фредді зітхнув, покрутив у руках портрет і поклав його у верхню кишеню комбінезона, проти серця. Сьогодні закінчуються роботи на космодромі, а завтра Зорю Кейз-Ола залишить весь персонал. Штучний супутник перейде на радіорелейне керування… і хай тоді з ним трапляється все, що завгодно. Швидше б уже на Пірейю. Сьогодні сьомий день Другого місяця. До весілля лишилось ще два дні. Може, Тессі таки схаменеться, може, пощастить її вблагати. В неї в голові просто грає буйний хміль юності. Але це з роками мине. Коли Тессі вийде заміж і стане матір'ю, вона буде серйознішою.

Фредді Крайн навіть спробував уявити собі отого свого майбутнього, ще не відомого сина, і в груди йому враз хлюпнуло ніжністю, родинним затишком. Розвіювався прикрий настрій. Хотілося жити.

Прямуючи до їдальні, Фредді Крайн зустрів інженера Проута.

Той, охопивши голову руками, ішов як маніяк.

— Що з вами? — запитав Фредді. Він не полюбляв свого помічника, але мимохіть схилявся перед його чудовими знаннями з радіоелектроніки.

— Га?.. Ах, так. — Проут здригнувся, потер рукою чоло. — Хіба ви не знаєте?

— Що саме?

— Тільки-но повідомили, що в п'ятому секторі космодрому вирвало двері. Якраз під час сніданку. Загинуло понад п'ятдесят каторжників.

— Гм, прикро…

— Прикро? — губи Проута скривились у злій посмішці. — А ви знаєте, що після закінчення монтажу Зорі теж вирвало двері? Тоді загинуло вдвоє більше.

— То чи не хочете ви сказати, що…

— Не хочу! Нічого не хочу! — Проут знизав плечима, похнюпився і пішов далі.

«К чорту все! — роздратовано думав Фредді Крайн, машинально копирсаючись виделкою в тарілці. — Яке мені діло до каторжників та до вирваних дверей?! Я не командир Зорі Кейз-Ола, а інженер. Моя справа — машини!»

Він навіть не підозрював, що стане командиром штучного супутника буквально через годину.

Каторжники-комуністи на космодромі Зорі Кейз-Ола чекали «нещасливого випадку» вже давно. Закінчення