Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Я глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися, а тоді все ж попрямувала до дверей, що вели у велику залу. Мої підбори цокали по цій плитці, віддаючи нестримним биттям мого серця. Я повільно пройшла вперед і почала оглядати залу. Тут було не надто багато людей. Я усміхнулася, коли побачила профіль Гордія. Він був одягнений у темно-сірий костюм, що ідеально підходив до моєї сукні.

Та моя усмішка одразу ж впала, коли я помітила поряд з ним дівчину. Вони стояли надто близько, дивлячись одне на одного. Я впізнала її. Це була Діана. Довгі чорні пасма волосся, що хвилями спадали по її спині, наче змії на голові Медузи Горгони. Коли ми з Гордієм фотографувалися для журналу «Хевен», він сказав мені, що познайомився з Діаною на їхній спільній фотосесії. Мені не було складно пошукати їхні фотографії у той самий вечір, коли я повернулася додому. Ця дівчина була дуже красивою, хоч як би важко не було це визнавати. Брюнетки з блакитними очима завжди виділялися. Навіть серед моделей така зовнішність була в пріоритеті.

Її губи, нафарбовані в червоний колір, розтягнулися в широкій усмішці. Вона щось тихо говорила йому, поки він уважно дивився на неї. Не відштовхнув, не відійшов, а просто мовчки розглядав її. Таким зацікавленим поглядом, як інколи дивився на мене. Я дозволила собі поспостерігати за ними. Мені це було потрібно. Діана провела руками по своїй вузькій сукні білого кольору, привертаючи увагу Гордія до доволі великого декольте. Після цього вона схилила голову вбік та підійшла ще ближче до нього. Мені було боляче спостерігати за ними. Дихання стало важким, а до горла підступив неприємний клубок. Я навіть не помітила, як на очі навернулися сльози.

Діана поклала свої витончені руки на його груди так легко, наче вона завжди це робила. 

«Один», — я важко видихнула.

Вона повільно провела ними вверх та закинула їх на його шию. Він не відкинув її руки, а продовжував просто стояти, дозволяючи їй лапати себе. 

«Два»,— мої пальці почали тремтіти так сильно, що довелося їх зчепити перед собою. 

Діана потягнулася ще ближче до нього. Вона міцно обійняла його, притискаючись до хлопця усім тілом. Гордій не відштовхнув її. Я чекала, що він зробить це, понад усе хотіла цього. Натомість його рука легко піднялася в повітря, і Гордій поклав свою долоню та задню частину її шиї. Він почав повільно проводити рукою по її волоссі, а паралельно шепотів щось їй на вушко. Мабуть, це були милі слова захоплення нею, схожі на ті, які я інколи чула від нього. Здебільшого тоді, коли ми кохалися. 

«Три», — по моїх щоках потекли перші сльози.

Я зробила крок назад і похитнулася на підборах. Образа поселилася всередині, вимагаючи вирватися назовні з гіркими сльозами. Я могла б підійти до них, влаштувати істерику, накричати... Але у мене зовсім не було на це сил. Сльози душили мене. Мені бракувало кисню. Я поклала руку собі на шию та просто вибігла з цього ресторану, доки Гордій не помітив мене. Слухати його виправдання — це останнє, чого мені хотілося зараз. Я не могла бачити його, чути. Мені вистачило їхніх обіймів перед своїми очима. Одного разу моє серце розбили, і це змусило мене втекти зі свого весілля. Цього разу моє серце знову розбили, і тепер я тікала з невдалого побачення...