Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 93

Нарешті, аудієнція була закінчена, і імператор звелів провести мене до покоїв, які мені виділили. І все це з милою та доброзичливою усмішкою. Такий собі добренький дядечко, зараз цукерку запропонує, а потім спалить вогником з величезної пащі, щоб під ногами не заважала.

Від подібних думок пересмикнуло. Не повірила я йому ні грама. Він приготував мені долю, як у старого лікаря. Тільки я не він, у мене навіть власний Дракон є. Що ж, поки гратимемо на чужій території, а там видно буде.

У нове житло мене супроводжували одразу троє слуг. Двоє з боків, один позаду. Ескорт, як у зірки. Усміхнулася сама собі.

Апартаменти виділили справді величезні, облаштовані багато і зі смаком. Дизайн мені сподобався. У вітальні майже як на старовинних картинах ХІХ століття: камін, два крісла, столик. Красиві квіти на всіх поверхнях, де можна поставити. З розмахом підійшли до діла.

У спальні ліжко неосяжних розмірів. Якщо у подушках закопатися – не одразу знайдуть. Все у ніжних пастельних тонах. Загалом добре, якби не розуміння того, що це клітка, хоч і чарівна.

У шафі знайшла безліч різноманітного одягу. Приміряти не стала, навіть не маю сумніву, що все мого розміру. На туалетному столику різьблена скринька. Відкрила і здивовано підняла брови. Ось це я розумію - хабар по-королівськи! З блиском від мене відкуповуються. Якого тільки каміння там не було, і все в золоті та сріблі. Здається, у моєму ув'язненні будуть і приємні сторони. Обов'язково затягаю все, що тут є. Сукні в шафі, думаю, виявляться теж шикарними.

Треба завжди шукати позитив.Зняла туфельки і тільки-но зібралася з розбігу стрибнути на ліжко, щоб порушити на ній ідеальний порядок, як з боку вітальні почувся шурхіт.

Хто б це міг бути? Довелося взутися та вийти.

На мій крайній подив, першим відвідувачем виявилася та сама біла дівчина, що постала перед двором як Білий дракон.

Я зупинилася, не дійшовши до пані пару кроків, і завмерла в очікуванні. Першою, за ідеєю, має представитися вона.

Дівчина теж зробила крок уперед, окинувши мене поглядом оцінюючи. Ще одна Сульрі?

- Рада вітати пані Цілительку, - заспівала вона досить приємним тонким голоском.

Хотіла ляпнути: "І вам не хворіти". Але вчасно зупинила себе.

- Взаємно! - відповіла їй ввічливо-холодно.

І знову завмерла, не збираючись приходити їй на допомогу. Раз сама з'явилася, нехай сама веде розмову, а я поспостерігаю.

- Дуже хотіла з вами познайомитися, - видала тим часом красуня. – Ніколи у житті не бачила цілителів.

Мила усміхнена, тільки мені чомусь здається, що вона хотіла б мене вбити власними руками.

- Значить, вам пощастило, - сказала я, розглядаючи її з такою ж цікавістю, що вона мене.

Ні, вона не Сульрі. Тут, здається мені, я зіткнулася з серйознішою суперницею. Не така вона проста і наївна, як хоче здаватися. На обличчі доброзичлива посмішка, а очі залишаються байдужими.

З такою треба бути обережнішою. Не зрозуміло, чому Дракон не побачив і натяку на підступність. Мені неозброєним поглядом видно, вона не така біла всередині, як зовні.

- Дозвольте потиснути вашу руку? – несподівано запропонувала дівчина. – Нам з вами нема чого ворогувати. Будемо друзями?

Чому мені від такої пропозиції стало не по собі? Але дотримання пристойностей вимагало бути чемною. Довелося простягнути їй долоню.

Дивлячись мені в очі, біла дівчина взяла мою руку в свою і посміхнулася. Тільки в цей момент я зрозуміла, що попала. Мія зап'ястя немов опинилося в кайданах льоду. Просто до кісток пронизав такий арктичний холод, що в час було закричати від болю. Але я стиснула зуби і не видала жодного звуку, навіть не відвела погляду.

Ця поганка навіть не думала мене відпускати. Вирішила мені руку відморозити? У мої плани таке не входило, тому недовго думаючи, заїхала їй ногою добре по гомілці.

Той самий момент, скрикнувши, дівчина кинула мою руку і відскочила вбік. Її гарне личко спотворилося від люті.

- Ви маєте рацію, - почала я з граничною ввічливістю та спокоєм, у душі радіючи, що з такою легкістю змогла розглянути її справжнє обличчя. – Нам нема чого ворогувати.

Повторила її фразу і посміхнулася, стежачи за кожним її рухом. Сподіваюся, вийшов оскал не гірший, ніж у акули, що побачила здобич.

На свою долоню намагалася не звертати уваги, з кожною хвилиною біль ставав сильнішим. Захотілося якнайшвидше укутати її в тепленьке. За всіма ознаками маю перший ступінь обмороження. Хоч би не пішло бульбашками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍