Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

Вона повільно кивнула самій собі, наче зважуючи переконливий аргумент, через який може остаточно змінити її думку.

— То що тобі потрібно?

Я відштовхнувся від огорожі.

— Для початку — список будинків розпусти в районі Бей-Сіті. Заклади, в яких є щось віртуальне. Опісля нам краще повернутися до міста. Я не хочу дзвонити Кавахарі звідси.

Вона кліпнула.

— Віртуальні будинки розпусти?

— Так. І змішані теж. Власне, хай будуть усі заклади на Західному узбережжі, де є віртуальне порно. Що нижча якість, то краще. Я продам Банкрофтові такий брудний товар, що йому не захочеться до нього придивлятися, шукаючи тріщин. Такий кепський, що він і думати про це не захоче.

Розділ двадцять дев'ятий

У списку Ортеґи було понад дві тисячі назв, і до кожної додавався короткий звіт про результати стеження та наявні обвинувачувальні вироки за органічні ушкодження, пов’язані з їхніми операторами чи клієнтами. У паперовому форматі він затягнув десь на дві тисячі складених гармошкою аркушів, які почали розгортатися, наче довгий паперовий шалик, щойно я подолав першу сторінку. Я спробував проглянути список у таксі, повертаючись до Бей-Сіті, але здався, коли ним мало не завалило нас обох на задньому сидінні. Та й настрою в мене все одно не було. Здебільшого я шкодував, що досі не лежу в ліжку у каюті на яхті Райкера, схований від решти людства та його проблем за сотнями кілометрів блакиті, на якій не залишається слідів.

Повернувшись до номеру «Сторожова вежа», я відправив Ортеґу на кухню, а сам тим часом зателефонував Кавахарі за номером, який мені дала Трепп. Першою на екрані з’явилася саме Трепп із сонним обличчям. Я замислився: може, вона не спала всю ніч, намагаючись мене відстежити?

— Ранок добрий, — вона позіхнула і, вочевидь, поглянула на внутрішній часовий чип. — Тобто день. Де ти був? — Гуляв.

Трепп незграбно потерла одне око і знову позіхнула.

— Твоє діло. Я просто спитала, аби не мовчки. Як твоя голова?

— Вже краще, дякую. Я хочу поговорити з Кавахарою.

— Гаразд, — вона потягнулася до екрана. — Поговоримо згодом.

Екран перейшов у нейтральний режим — на ньому почала розкручуватися триколірна спіраль у супроводі неприємно-солодкавих струнних аранжувань. Я заскреготів зубами.

— Такеші-сан, — Кавахара, як завжди, почала японською, наче встановлюючи якусь спільність зі мною. — Я не очікувала такого раннього дзвінка. У тебе для мене добрі новини?

Я вперто продовжував говорити аманглійською.

— Ця лінія безпечна?

— Так, наскільки це можливо.

— У мене тут список замовлень.

— Розказуй.

— По-перше, мені потрібен доступ до одного військового віруса. Краще Ролінґ-4851 або один з варіантів Кондомара.

Розумне обличчя Кавахари різко посуворішало.

— Інненінський вірус?

— Так. Він уже сто з лишком років як застарів, його, певно, не так важко роздобути. Ще мені треба…

— Ковачу, здається, тобі краще пояснити, що ти задумав.

Я звів брову.

— Я так зрозумів, що це — моя гра, а ти не захотіла в це встрягати.

— Якщо я роздобуду тобі копію ролінґівського віруса, то можна буде сказати, що я вже в це встрягла, — Кавахара нагородила мене стриманим усміхом. — І що ж ти плануєш із ним робити?

— Банкрофт наклав на себе руки — тобі такий результат потрібен?

Повільний кивок.

— Тоді для цього має бути причина, — сказав я, мимохіть примирюючись із обманом, який сам і вигадав. Я робив те, чого мене навчили, і це було приємно. — Банкрофт є на віддаленому зберіганні, незрозуміло, нащо йому було себе палити — хіба що в нього була якась дуже конкретна причина. Причина, не пов’язана з самогубством як таким. Наприклад, самозбереження.

Кавахара примружила очі.

— Продовжуй.

— Банкрофт регулярно користується послугами будинків розпусти, реальних і віртуальних. Він сам мені це сказав пару днів тому. А ще він не надто вимогливий до якості закладів, до яких навідується. Отже, припустімо, що в якомусь із цих віртуалів, коли він чухає собі сверблячку, стається нещасний випадок. Випадковий вилив з якихось старих заяложених програм, яких ніхто навіть не відкривав уже кілька десятиліть. Якщо будинок досить низькопробний, то хто його зна, що там може лежати.

— Ролінґівський вірус, — видихнула Кавахара так, ніби перед цим затамувала подих в очікуванні.

— Ролінґівський варіант 4851 повністю активізується десь за сто хвилин, а тоді робити щось уже стає запізно, — я викинув з голови образи Джиммі де Сото. — Ціль незворотно забруднена. Припустімо, що Банкрофт дізнається про це завдяки якомусь системному попередженню. У нього для цього має бути відповідна внутрішня техніка. Раптом він виявляє, що його пам’ять і мозок, до якого вона підключена, спалені. Це не катастрофа для того, хто має запасних клонів і є на віддаленому зберіганні, але…

— Передача, — до Кавахари дійшло, і її обличчя пояснішало.

— Саме так. Йому б довелося зробити щось, щоб вірус не передавався на віддалене зберігання разом з рештою його особистості. Оскільки наступний голкокидок мав відбутися тієї ночі, можливо, за кілька хвилин, був лише один спосіб перешкодити забрудненню віддаленого стеку.

Я вдав, ніби приставляю пістолет до голови.

— Оригінально.

— Тому він і зателефонував, щоб перевірити час. Він не міг довіряти своєму внутрішньому чипу: його вже міг зіпсувати вірус.

Кавахара похмуро підняла руки й зааплодувала. Закінчивши, вона зціпила руки й поглянула на мене з-за них.

— Дуже вражає. Я негайно знайду ролінґівський вірус. Ти обрав підхожий віртуальний заклад для його завантаження?

— Ще ні. Вірус — не єдине, що мені потрібно. Мені треба, щоб ти домовилася про дострокове звільнення та перечохлення Айрін Елліотт, яка наразі зберігається в Центрі Бей-Сіті, засуджена за занурювання. Ще мені треба, щоб ти розглянула можливість викупити її перший чохол у його покупців. Це угода з якоюсь корпорацією, документи точно є.

— Ти хочеш, щоб Ролінґа завантажила ця Елліотт?

— Факти показують, що вона майстерна.

— Факти показують, що вона попалася, — в’їдливо зауважила Кавахара. — У мене є вдосталь людей, які можуть зробити це для тебе. Першокласні фахівці зі втручань. Тобі не треба…

— Кавахаро, — я зусиллям волі зберіг самовладання, але почасти відчув його в напруженості свого голосу. — Пам’ятай: це — моя робота. Я не хочу, щоб у це лізли твої люди. Якщо ти виведеш Елліотт зі стеку, вона буде відданою. Поверни їй власне тіло, і вона буде наша до скону. Я хочу зробити це саме так, тож так воно й відбудеться.

Я став чекати. Кавахара на мить застигла з порожнім обличчям, а тоді обдарувала мене ще однією ретельно відміряною усмішкою.

— Чудово. Зробимо це по-твоєму. Я певна, що ти усвідомлюєш, на які ризики йдеш і що станеться, якщо ти зазнаєш невдачі.