Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

14.5

 

– Що виберете? – Поки він дивився на передові технології і готувався втікати, захищатися чи навіть нападати, принц викликав із глибини будинку барну стійку. – Віскі, джин, горілку?

– Воду. – Настав той незручний момент, що часто супроводжує непитущих людей. – Без газу.

– Здоров’я чи принципи? – Енлан не наполягав, просто передав пляшку зі сліпуче жовтою етикеткою.

– Особисті вподобання, – відрізав Сем. – Дозволите скористатися галанетом?

– Без питань.

Принц клацнув пальцями над барною стійкою, вмикаючи віртуальний екран, і штовхнув його до співрозмовника, спостерігаючи за реакцією.

– Спасибі. – Сем давно звик не реагувати на прогрес надто бурхливо. Порівняно з «Каселоною», весь світ був виставкою наукових досягнень. – Короткий номер поліції не підкажете?

Енлан помітно напружився, його обличчя перетворилося на маску з наче наклеєною посмішкою.

– Поліції, кхм?.. Навіщо вам це?

– Мене закинули на вашу приватну власність, – нагадав Сем, мимоволі перевіряючи, чи за спиною все чисто. – Хіба ми не повинні повідомити про злочин?

Він трохи лукавив. Сем відчував нездоланну недовіру до місцевої влади, проте хотів виштовхнути Енлана із зони комфорту й глянути, чим це обернеться.

Незважаючи на теплу зустріч, співчуття та розуміння, все навколо спричиняло зрозумілі побоювання.

По-перше, диму без вогню не буває (щоправда, коли йдеться про «Каселону», це правило і близько не діє).

По-друге, Сем бачив: Енлан дивиться на дублікат його екрана.

По-третє, принц не зрадів ідеї щодо поліції: захотів спочатку сам почути історію Олександра Райса – на випадок, якщо сталося банальне непорозуміння.

Сенсу щось приховувати не було, але й грати в піддавки Сем не збирався. Він набрав посольство Аріппи і швидкий номер поліції. Поглядаючи на господаря будинку, що стояв віддалік з виразом нудьги на нещодавно привітній фізіономії, коротко описав ситуацію.

Під час швидкої оповіді обличчя Енлана змінювалася від «ну й зухвалий фантазер, придумує на ходу» до реального занепокоєння.

Коли Сем попросив у комп’ютера точні координати свого місцезнаходження, принц стиснув кулаки так, що хруснули пальці.

– …тридцять чотири градуси сорок мінут південної широти. – Сема слухали уважно, і до нього неохоче поверталася віра в людство. – Тридцять два градуси… Що за чорт?!

Зв’язок перервався за наказом власника бунгало.

– Вибачте, Олександре, нічого особистого. – Енлан почервонів, опустив очі. – Я не вважаю вас убивцею, справді ні! На вашому місці я вчинив би так само, але вона не має постраждати через свою необачність. Краще б я відпустив вас у море… Ще раз вибачте. Обіцяю, ви нічого не відчуєте. «Енні», потенційно небезпечний…

– Ви ідіот?! – перебив Сем, розуміючи: передчуття не обмануло, але з комп’ютером йому не тягатися. – Мій дзвінок відстежать!

Блеф. Цього не зроблять, бо ніхто в цьому не зацікавлений. Все затихне як сотні разів у минулому. Розвинені світи толерують Імодаліс, тому що порушення прав людини, особливо ті, про які ніхто не дізнається, – ніщо в порівнянні з вигодою.

– Ваші співвітчизники не відстежать, а з поліцією я розберусь, – підтвердив побоювання Енлан. – І взагалі, ви загинули у космопорту Версани. «Енні», в будинку потенційно небезпечний об’єкт.

На відміну від «Зірниці», «Енні» не зволікала, не вимагала підтвердження наказу і не уточнювала, чи справді треба ловити об’єкт, який, маючи великий досвід у спілкуванні з ненормальними комп’ютерними системами, вислизнув з-під першого заряду паралізатора.

– Не ускладнюйте, будь ласка. – Енлан спостерігав за метаннями супротивника з легкою гидливістю. – Мені це теж не приносить задоволення.

– Та невже? – гарикнув у відповідь Сем, важко дихаючи. – А я насолоджуюся процесом. – Комп’ютер був напрочуд швидкий, але занадто обережний, намагався не зачепити господаря, і це наштовхнуло на шалену ідею. – Ваша «Енні» має стандартні протоколи захоплення?

– Хочете напасти на мене? Думаєте, комп’ютер вирубить нас обох і викличе поліцію? – миттю здогадався принц. – Вибачте, та це марно.

– А я спробую. – Сем кинувся на нього, подумки відраховуючи секунди. – Наче в мене є інші варіанти!

Паралізатор вдарив тої миті, коли він досяг Енлана. Зачепило обох, але принц залишився на ногах.

– Казав же, це не спрацює, – почув Сем, занурюючись у в’язкий туман під писк медичного браслета, що не пережив атаки і голосно сповіщав про свій кінець. – Я кіберпротезований не менше, ніж ваша подруга Коте Ріна. Не тримайте зла. Якщо вам стане легше, обіцяю: я не дам їй померти.

«Дурниці. Катя така одна на всьому білому світі», – Сем з останніх сил полоснув по гомілці принца короткими нігтями.

– Зараз я ненавиджу себе, Олександре, як ніколи в житті, але вона для мене важливіша за все. Ви б зрозуміли… Ви ж знаєте і як любити більше за життя, і як втратити найближчу людину.

«Вона. За цим безумством стоїть жінка з оточення Енлана. А лайси чують кров за кілометри», – і перш ніж Сем зумів об’єднати сумбурні думки, час зупинився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍