Читати книгу - "Сивий Капітан"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 106
Перейти на сторінку:
відчув, що до нього повертається свідомість, повертається можливість думати, міркувати. Нібито Сивий Капітан, справді, з невідомих причин вирішив помилувати тих, хто був присутнім у тюремному дворі. Чи то на нього так вплинув успіх його появи тут, чи щось ще, хтозна. Ясно, що він не знав про влаштовану йому в Кодуранці пастку, інакше він обов’язково помстився б. А втім, якщо Ернан Раміро не знав про пастку, чому тоді він не з’явився раніше, чому він обрав цього разу такий спосіб — впасти прямо з неба? Хтозна… Але він таки з’явився, прилетів сюди… і тим самим уникнув небезпеки від усіх тих гармат і засідок, що були приготовані навколо Сан-Сальвадора. Йому весь час щастить! Прилетів, прилетів, як на крилах…

Тільки цього й бракувало! Нанівець звелися всі хитромудрі приготування… проте, хто ж міг припустити таку можливість, хто передбачив би, що машина Сивого Капітана здатна ще й літати в повітрі?..

Так само, як він прямовисно спускався, так само «Люцифер», мабуть, і зніметься в чисте небо. Як? А чорти його знають як! І ніщо його не спинить, як не спинило й тоді, коли він летів сюди. Тому й спостережні пости нічого не сповістили. Зрозуміло, адже вони стежили за шляхами, за вулицями Кодуранци, за тим, що відбувалося на земній поверхні, а не на небі. Коли хтось і бачив «Люцифера» у польоті, то, напевно, і на думку йому не могло спасти, що летить дивна машина Сивого Капітана, а не якийсь звичайний літак чи дирижабль, нарешті. Е, та що там тепер думати про це! Все одно справи вже не полагодиш, принаймні за цих обставин.

І ще одна думка прорізала мозок Мігеля Хуанеса: ось де ховалася загадка таємничого листа, який тоді так несподівано з’явився, наче з повітря, у кабінеті начальника поліції! Так, так, тепер можна, все пов’язати! І коли б він сам, уславлений детектив Мігель Хуанес, краще поміркував, він би додумався до всього ще тоді. Справді: він чув за вікном те дивне шипіння, але не зв’язав його з таким самим шипінням, яке вразило його вперше, в лісі Фонтіверос, коли він наближався до «Люцифера» на лісовій галявині. Але ж це своєрідне шипіння, мовби з парового казана, де тріснула якась труба, свідчило про дію механізмів, двигунів «Люцифера». Отож і тоді, коли з’явився таємничий лист, легко було догадатися, що його вкинуто у вікно кабінету начальника поліції з «Люцифера», який летів над столицею, ховаючись у нічній темряві. Дуже просто, коли знаєш, у чому справа…

Коли знаєш, у чому справа… Звичайно, коли б раніше знати про здатність «Люцифера» літати, то можна було б зовсім інакше підготуватися. Не витрачати сили й вигадки на всі ті вуличні застави і барикади, а зібрати поблизу Сан-Сальвадора добрі зенітні гармати та й зустріти Сивого Капітана по-справжньому. Коли б знати…

А тепер, ну що можна зробити тепер? Вжити ручні гранати з пластмаси? Цілком можливо, це могло б дати ефект. А втім, слушна хвилина давно минула, зараз Сивий Капітан господар становища. Висловлюючись образно, він тримає під прицілом увесь цей тюремний двір з усіма, хто тут є. Коли б пощастило відчинити ті трикляті автоматичні двері, о, тоді під захистом міцних кам’яних мурів в’язниці стали б у пригоді і ручні гранати. Але ж Сивий Капітан, мабуть, намагнітив двері й засуви. І якщо він кине сюди, в цю мишоловку, електричний снаряд, тоді… Е, не варт про це й думати!

Так гарячково міркував Мігель Хуанес, перебираючи в голові всі можливості, зважуючи їх, відкидаючи одну по одній, аж поки вичерпав усе.

Зовсім інший напрям мали думки в його помічника Хосе Френко. Ніде правди діти, спочатку й він перелякався не менше, ніж інші. І ні про які можливості він не думав, а робив те ж саме, що й усі. Власноручно Хосе Френко намагався будь-що відчинити залізні двері головного входу, прикладаючи до цього всю силу своїх довгих мускулястих, хоч зовні й незграбних рук. Ті намагання, певна річ, нічого не дали і не могли дати: на честь Хосе Френко слід віднести те, що він одним з перших зрозумів їх безнадійність і, вилаявшись, відступився від дверей.

Тут-таки йому майнула думка: а що, коли б підірвати прокляті двері ручною гранатою? Адже на його поясі й досі висіли аж дві з тих нових пластмасових гранат, призначених для подолання електромагнітного захисту «Люцифера». Та де там, до дверей не можна було й приступитися, не те щоб підірвати їх. А умовити ошаліле стадо збожеволілих жандармів і чиновників — про таке й думати не доводилося, бо хто ж з них був зараз здатний прислухатися навіть до найпереконливіших слів?..

Хосе Френко знайшов собі місце в кутку двору і звідти дивився на те, що відбувалося. Він бачив, як Валенто Клаудо допомагав Педро Дорільї підійти до дверей «Люцифера», бачив, що носова частина машини висить майже над самим ешафотом. Ешафот… кам’яний ешафот… коли б опинитися з того боку, притиснутися до нього… там було б цілком безпечно, навіть коли б Сивий Капітан і вжив свою зброю! І як тільки ніхто не додумався до того, що там по суті й є найбезпечніша схованка для спритної людини? Чи не перебігти туди, поки ніхто інший не встиг?..

Хосе Френко зміряв поглядом відстань, яка відділяла його від наміченого місця. Озирнувся на сусідів… усі погляди були скеровані на "Люцифер"…

Останній з команди машини вже зник усередині. Двері в величезному сіро-зеленому корпусі мов самі втягнули до себе сходи і зачинилися за ними. Майже зразу посилилося шипіння, що линуло звідкись з нижньої частини «Люцифера». І звідти рвонув гарячий подув вітру, який пружною хвилею прокотився в усі боки, здіймаючи з землі порох і кидаючи його в обличчя й очі людей, що дивилися на "Люцифер".

Сіро-зелена довгаста машина гойднулася і повільно почала підійматися прямо вгору, як повітряна куля, яку поступово відпускали. Ось просвіт між колесами «Люцифера» і грунтом збільшився до двох метрів… до двох з половиною…

— Спиніть його! Спиніть! — хрипло гукнув Карло Кабанерос, хапаючи Мігеля Хуанеса за руку. Голос його увірвався від лякливого збудження. Що таке? Кого спинити? Чи не збожеволів начальник поліції, наказуючи спинити "Люцифер"?..

Ні, не про машину Сивого Капітана кричав Карло Кабане-рос. Його тремтяча рука вказувала на інше. Тепер бачив це і Хуанес.

З протилежного кутка двору вибіг Хосе Френко. Він прямував до ешафота. В руці він тримав одну з своїх пластмасових гранат і на ходу замахувався нею вгору.

1 ... 94 95 96 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капітан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сивий Капітан"