Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Пудра — була єдиною залою в божевільно велетенській розважальній плазі, в яку прохід ускладнювався. Це була найдорожча зала країни — з стелею і стінами з платини, оригінальними картинами та люстрами, ціна яких перевалювала за півмільйона. Здебільшого вона пустувала, перебуваючи під охороною камер і сигналізації. Проте сьогодні був той рідкий день, коли залу відкрили. Подібного чекали роками. В країні було небагато людей ладних викладати шалені гроші за оренду Пудри. Але сьогодні заміж виходила донька найбільшого олігарха країни і серед запрошених перебував увесь бомонд держави. «Свої люди» зробили Ніку запрошення на вигадане ім’я і ось він тут за кільканадцять кроків від таємниці, яку приховували тисячоліттями.

Напевно старійшини керувалися принципом, що найцінніше кладуть на видноті. І справді, хто міг шукати таємну книгу в найбільшому торгово-розважальному комплексі в центрі столиці, де щодня ширяють тисячі людей? Це ж повне безумство.

Несподіваний удар в плече повернув Ніка до реальності. В останню мить він зрозумів, що його зачепила дебела дружина прем’єр-міністра, яка, мов танк, пройшла коридором, брязкаючи прикрасами і наповнюючи залу ароматом «Армані». Нік відступив ближче до стіни і спробував загубитися між гостей, серед яких були посли, міністри і депутати з дружинами, доньками і коханками. Голосно заграв Президентський оркестр, бахнуло кілька пляшок шампанського, як з-під землі виріс офіціант з тацею і бокалами. Нік вправно вивернувся від нього і наскочив на моделей-близнючок у однакових сукнях, які придуркувато засміялися.

Самих наречених серед усієї цієї метушні не спостерігалося. Нік чув як дами перешіптувалися, що молоді зараз на вінчанні. Ще б пак! Обоє належали до секти вбістів, цих віруючих фанатиків. Але Ніку наплювати на винуватців свята. Якщо він знайде Сувій у нього почнеться власне паті. Ой як затремтять тоді Старійшини! Вони то звикли, що життя розвивається за їх сценарієм.

Нік насмішкувато обвів поглядом залу і всіх, хто зібрався в ній — цих накрохмалених, напшиканих парфумами та обвішаних дорогоцінностями панів та панянок і подумав, що всі вони іграшки в руках старійшин і ті маніпулюють ними, як заманеться. Та чи захочеться їм знати істину? Істина потривожить їхній спокій, сколихне розмірений ритм життя, перекреслить примітивні міщанські плани. Нік і сам не знав, як сприйме ту невідому істину, хоча й вважав себе філософом і аскетом. До того ж, його непокоїла думка, що у випадку невдачі, доведеться знищити оригінал священної книги. Від цього підкошувалися коліна. Знищення такого безцінного екземпляра йому здавалося кінцем сподівань людства на просвітлення.

До зали закотили тацю з тістечками і оркестр заграв голосніше, молодь пішла в танок. У всій цій метушні Ніку було вкрай важко пробратися до скляної вітрини в кінці зали, під зеленим оксамитом якої мав лежати Сувій. Він досі не міг збагнути як така велетенська книга, яка мусила містити в собі усю історію людства від його створення до початку космічної ери, могла лишатися непомітною.

Коли зрештою йому вдалося дійти до кінця зали, він почувався ще стомленішим, аніж коли виснажував себе фізичними вправами в тренажерному залі. Весь цей гамір, шум і шик тиснув на нього.

Ще здаля він помітив дверцята комірчини, нащупав у кишені тонкий дріт-відкрутку, поклав на нього руку, дослухався до стукоту серця. Найважче в такі миті зберігати спокій, але поки що це вдавалося…

… Він дочекався, коли останні пари пропливли повз нього і обережно наблизився до дверей. Знав, що його крок не залишиться непомітним для камери спостереження, тому її необхідно вивести з ладу.

Цьому шахрайству він наловчився ще в студентські роки. Треба вправно закинувши в камеру дрібну намистину. Він нащупав її рукою, впівока глянув на камеру і… ні, зір його не підводив. Намистина, точнісінько така, яка лежала в його кишені, виглядала з ока камери. Хтось вже вивів спостережний пристрій з ладу. Невже хтось розгадав його наміри?

Ризик був великим. З іншого боку, якщо сьогодні не вдасться викрасти Сувій — невідомо скільки ще доведеться чекати такої нагоди. Зрештою ризик переважив.

Він зробив впевнений крок вперед опустив руку, дістав ліхтарик і направив світло на вітрину. Він чекав чого завгодно — нападу легіону охоронців, виття сирен, пострілу в спину, але тільки не цього…

— Хто вона, ця дівчина? — задумливо запитав Сірий у Срібного, — чому ти обрав саме її за Богиню? Взагалі ти подумав, який стрес для малої бути при житті силоміць забраною з своєї Ери? Це неабияка травма!

— Не перебільшуй, брате. Діти адаптуються до нової ситуації легше, аніж дорослі. Дівчинка сприйме це як казкову пригоду, гру і не злякається. В такому віці діти ще вірять в реальність казок.

— Але ж коли вона виросте, — спробував заперечити Сизий, — те, що сталося з нею в дитинстві видаватиметься їй дивиною. І невідомо ще як це перенесення позначиться на її психіці.

Срібний хмикнув:

— У світі не все піддається логіці і поясненням. Навіть Абсолют, вічна йому хвала і спокійного летаргічного сну, не завжди дотримувався законів логіки. Адже ви пам’ятаєте: людський розум так хитро сконструйований, що коли він не здатен щось пояснити, то називає це феноменом. У Абсолюта було чимало проколів, які ніяк не пояснюються наукою, проте люди їх проковтнули: наприклад, Бермудський Трикутник, НЛО, воскресіння мертвих, непорочне зачаття…

— Інколи люди поводяться і справді дивно, — погодився Сизий. — Наприклад, я так і не розумію, чому вони досі не спорядили експедицію на пошуки Раю. Чому не припустити, що в нього можна потрапити за життя? Адже якщо Адам з Євою вийшли з нього при здоров’ї та розумі, то і втрапити в нього в такому ж стані реально.

Цей розум створений Абсолютом воістину парадоксальний!

Якийсь час вершники мовчали. Розмову продовжив Сірий:

— Значить телепортація, — мовив він задумливо.

— Історія пам’ятає подібні явища. Абсолютно нічого нового. До того ж, процес анітрохи не загрозливий. Свого часу Енох і Ілія по необхідності були телепортовані. Їхні тіла не зазнали ушкоджень. Це навіть безпечніше, аніж політ літаком.