Читати книгу - "Розстрільний календар"

Бахмистеров Анатолий. Дубравлаг, или «черное пятно» на карте Мордовии. — Саранск: Странник, 2006.

Осипов Владимир. Дубравлаг. — М.: Наш современник, 2003. Режим доступу: https://goo.gl/pvsoAY

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

5 вересня 1935 року заарештований поет Павло Филипович

Репресії 1930-х років пригнітили Павла Филиповича настільки, що він на певний час припинив писати. Про це згадував його брат Олександер: «В усіх цивілізованих країнах світу навіть найтяжчі злочинці користуються правом захисту. Але є країна, в якій не тільки політичний правопорушник, а й зовсім невинна людина позбавлені цього елементарного людського права...»

Арешт проводили співробітники НКВС Кузнецов і Бондаренко. Навесні 1936 року справу Павла Филиповича було об’єднано зі справою Михайла Драй-Хмари, а згодом — і зі справою Миколи Зерова.

На побачення з рідними Павла Филиповича привезли до будинку НКВС на вулиці 25 Жовтня (нині Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, відомий за попередньою назвою як Жовтневий палац, вулиця Інститутська, 1), де в цей час утримувався поет Марко Вороний. Зустріч тривала 10 хвилин. Письменник продиктував родичам список найважливіших книжок, які попросив зберегти для нього (домашня бібліо­тека, а також чернетки творів, як виявилось наступного дня, були викрадені енкаведистами).

Павло Филипович мав відбути на Соловках 10 років. Як згадував Семен Підгайний, поет «працював на важких фізичних роботах, виглядав змученим, розбитим і розгубленим, як ніхто із його товаришів. Здавалось, що тюрма й Соловки ні на кого не вплинули так, як на Филиповича».

У 1937 році брат несподівано отримав усі пакунки з продуктами, які надсилав Павлові, із припискою «за відсутністю адресата». У НКВС збрехали, що Соловки переобладнано на військову базу, а в’язнів доставлено в інші табори. У 1940 році Олександру сказали, що Павло отримав додаткові 10 років покарання.

Насправді Павла Филиповича разом із 1111 в’язнями Соловецьких таборів 3 листопада 1937 року розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії.

Джерела

Безсмертні. Збірник спогадів про М.Зерова, П.Филиповича і М Драй-Хмару. — Мюнхен, 1963. Режим доступу: https://goo.gl/KkQUqK

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

Котенко Наталя. Кримські сюжети київських неокласиків // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. — 2013. — 25 липня. Режим доступу: https://goo.gl/py7URY

Филипович Павло Петрович (1891—1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/nFCqP8

6 вересня 1976 року філософ Василь Лісовий прибув до 37-го табору в поселення Половинка Чусовського району Пермської області

За спогадами Василя Лісового, табір становив широку площу з прямокутним бараком та цехом для праці. В’язнів було небагато, але знакові: брати Мармуси, Микола Слободян, Петро Вин­ничук, Василь Долішній, Олекса Різників.

Праця в таборі була лише ширмою, за якою — ні виробничого завдання, ні наглядачів, які контролювали б в’язнів. Василь Лісовий відмовився виходити на роботу і несподівано для себе був переведений з бараку у простору кімнату з комфортним ліжком та письмовим столом. Та писати (очевидно, доноси?) він також відмовився. Тож згодом був етапований до іншого табору, до легендарного Кучина.

Пряма мова Василя Лісового: «Коли я вийшов на працю в цех, виявилося, що нікого не цікавить наша праця. Токарні верстати стоять, і ніхто нам не дає виробничого завдання. Василь, не без гумору, пропонує взяти віники і замітати цех та подвір’я зовні цеху. Він і справді взяв віник і почав це робити. Бо переживав за мене: хотів відвернути чергове звинувачення мене в «тунєядстві». Та я відмовився грати в ігри і таки перестав виходити на «працю». Думаю, що мав розмову з кимсь з адміністрації табору, після чого сталося щось дивне, як на перший погляд. Мене поселяють в окрему цілком пристойну кімнату, з ліжком чи двома ліжками. З тумбочкою, що нагадувала письмовий стіл. Але я знову відмовився «працювати», бо писав, мабуть, не те, що мало б називатися «працею». Отож звідти мене відпроваджують в ШІЗО, а оскільки, відбувши його, знову не приступив до «праці», то днів через два-три опиняюся в карцері. Але по закінченню терміну перебування в ньому відправляють уже в інший табір — в Кучино».

Джерело

Лісовий Василь. Спогади. Поезії. — К.: Смолоскип, 2014.

7 вересня 1974 року в’язня Олександра Шатравку перед судом відправили на психологічну експертизу

Незадовго до затяжної подорожі «дурдомами» СРСР Олександра Шатравку викликали до військкомату. Юнак не горів бажанням поповнити ряди воїнів Радянської армії, особливо після введення військ до Чехословаччини, тож у відповідь на погрози та брутальну поведінку військкома порізав собі лезом груди. Швидка відвезла хлопця на місяць до психлікарні. Перед випискою комісія довго розпитувала Олександра про наміри емігрувати — він відповів, що таких намірів не має.

Проте згодом разом із братом Михайлом та друзями вирішив втекти з країни «світлого майбутнього» до Фінляндії. Однак на кордоні втікачів затримали й етапували назад на батьківщину. Під час слідства Олександр потрапив до Інституту судової експертизи ім. Сербського, суд визнав хлопця неосудним і повернув в обійми радянських психіатрів.

На вимогу батьків Олександра нелегально обстежили лікарі Корягін і Волошанович. Вони не виявили діагностованої у Шатравки «параноїдальної форми шизофренії».

22 березня 1979 року юнака виписали, але поставили на облік у Криворізькому психіатричному диспансері. Згодом візити до лікарів змінились засланням на Далекий Схід.

Джерела

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Шатравка Александр. Побег из Рая: [Воспоминания]. Режим доступу: https://goo.gl/3vK4iJ

8 вересня 1937 року заарештований поет Кесар Андрійчук

«Воронок» під’їхав під будинок Кесаря Андрійчука несподівано. Два місцяці, аж до 17 листопада, довелось чекати поетові, аби отримати відповідь на запитання: «За що?» Пунктів обвинувачення назбиралось аж три: за «виховання шкільної молоді в антирадянському шовіністичному дусі», за «ідеологічно шкідливі» вірші та за незадоволення політикою партії на селі.

На суді свідчили друзі та знайомі Андрійчука. Хтось переповідав його слова про те, що