Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Походження терміну “конкуренція ”

Розпочати розгляд видається доцільним з походження та семантичного значення цього термінологічного звороту.

Слово “конкуренція” походить від лат. concuere, яке, означає бігти разом (наввипередки); стикатися, змагатися, зіштовхуватися.

Сучасні словники українській мови слово “конкуренція” визначають як: 1) боротьбу між товаровиробниками за вигідні умови виробництва та збуту товарів; 2) суперництво між окремими особами, заінтересованими в досягненні певної мети кожен для себе[151].

Таким чином, врахування походження та семантичного значення слова “конкуренція” дає підстави вважати, що ним позначається суперництво, боротьба за досягнення кращих наслідків, змагання, змагальність, боротьба, суперництво.

Об’єкт конкуренції в кримінальному праві

Визначити об’єкт конкуренції означає встановити що ж конкурує, між чим чи ким (якими суб’єктами, явищами, процесами) вона виникає. З’ясування питання про об’єкт конкуренції є передумовою розв’язання інших проблем, зокрема про її види та про правила вирішення.

В кримінально-правовій літературі це питання спеціально не висвітлювалося. Її аналіз показує, що вчені, які аналізують конкуренцію в праві, це поняття використовують здебільшого для характеристики тих випадків, коли діяння передбачене (охоплюється) одночасно двома чи більше правовими нормами і при цьому виникає потреба визначити, яка ж саме з них підлягає застосуванню[152]. Таким чином, об’єктом конкуренції звичайно визнаються кримінально-правові норми.

Уважний погляд на цю проблему показує, що кримінально-правові норми навряд чи правильно визнавати об’єктом конкуренції. Адже кожна правова норма (як юридичний феномен що виражає суть правила поведінки) індивідуальна, відрізняється від інших однією чи кількома ознаками. Тому діяння не може охоплюватися одночасно кількома нормами. Таке “охоплення” — результат недостатньо вдалого викладення норм в законі, використання в ньому термінів, які різні за об’ємом, допускають неоднозначне тлумачення, внаслідок чого виникає ілюзія тотожності кількох норм чи того, що діяння охоплюється одночасно двома чи більше нормами. Насправді ж кожне діяння може підпадати під ознаки лише однієї норми.

Саме це положення і лежить в основі вирішення питань конкуренції, коли в ході тлумачення з’ясовується, яка ж саме норма підлягає застосуванню. Якби норми конкурували між собою (виступали об’єктом конкуренції), то кожна із них як рівнозначна і рівноцінна претендувала б на застосування і не існує якихось підстав, щоб надати перевагу одній із них.

Також неприйнятним видається визнання об’єктом конкуренції складів злочинів. Склад злочину — це абстрактна модель посягання, ознаки якої закріплені в кримінальному законі. Склад кожного злочину також індивідуальний, відрізняється від інших складів принаймні однією ознакою. Тому склади злочинів не можуть конкурувати, вони підлягають лише розмежуванню між собою.

Не виступають об’єктом конкуренції окремі діяння, які підлягають кримінально-правовій кваліфікації. Кожне таке діяння індивідуально визначене, характеризується своїм місцем, часом, обстановкою вчинення, іншими специфічними ознаками. Кожне з них має бути кваліфіковане самостійно і окремо від інших діянь. Щодо таких діянь виникає потреба встановити, становить воно самостійний злочин (чи інше діяння, передбачене кримінальним законом), чи становить собою елемент іншого посягання. Питання конкуренції при цьому не вирішуються.

Виходячи з викладеного, об’єктом конкуренції пропонується визнавати статті кримінального закону (їх частини, пункти). Саме щодо них виникає проблема вибору — визначення того, яку із них застосувати до конкретного діяння. Саме окремі статті закону одночасно “претендують” на застосування до конкретних випадків.

До того ж, кримінально-правова норма — це правило, яке викладене одночасно в статтях як Загальної, так і Особливої частини кримінального законодавства, ознаки складу злочину закріплені в обох частинах КК. При цьому положення Загальної частини поширюються на всі (за деякими виключеннями) статті Особливої частини КК. Тому, навіть при конкуренції, статті Загальної частини не конкурують. Конкуренція виникає між статтями (їх частинами, пунктами) Особливої частини КК.

З викладеного можна зробити висновок, що конкуренція в кримінальному праві означає наявність кількох статей (частин статей, пунктів статей) Особливої частини, які одночасно передбачають (охоплюють) діяння, яке підлягає кримінально-правовій кваліфікації. Вирішення ж питань конкуренції передбачає з’ясування того, яка ж із статей (частини статей, пунктів статей) повинна бути застосована в даному випадку.

Причини існування конкуренції в кримінальному законі

Причини того, що існують статті кримінального закону, які конкурують між собою, різноманітні. Серед них є як причини суб’єктивного характеру, так і об’єктивні.

До причин суб’єктивного характеру відносяться ті, які пов’язані з недоліками при формуванні кримінального закону. Як в ході кодифікації, так і особливо під час поточної правотворчості, законодавець нерідко недосить вдумливо підходить до формулювання диспозицій статей Особливої частини КК. Одним із проявів цього є використання термінів, які в тій чи іншій мірі охоплюють поняття, які стосуються двох чи більше статей (їх частин, пунктів). Наприклад, вводячи кримінальну відповідальність за катування (ст. 127 КК), законодавець як видається, не врахував, що відповідним поняттям охоплюється застосування насильства або знущання над особою при примушуванні давати показання (ч. 2 ст. 373 КК), примушуванні до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК) та й чи не всі злочини, які полягають у застосуванні насильства.

Однак конкуренція статей кримінального закону це не завжди результат надлишків у законодавстві. В деяких випадках вона об’єктивно обумовлена, має позитивний зміст, наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які одночасно поширюються на певне діяння, запроваджується законодавцем цілком свідомо:

1) коли конструюються правові норми і відповідаючі їм статті закону про так звані “складені злочини”, або, як ще кажуть, враховану самим законодавцем сукупність злочинів. В таких випадках в одній статті (частині, пункті статті) Особливої частини КК передбачається відповідальність за посягання, кожне з яких охоплюється іншою статтею КК. Наприклад, ч. 2 ст. 194 КК — умисне знищення чужого майна, що спричинило загибель людей — це сукупність посягань, які передбачені ч. 1 ст. 194 КК та ч. 2 ст. 119 КК, інакше кажучи: ч. 2 ст. 194 = ч. 1 ст. 194 + ч. 2 ст. 119 КК.

Наявність такого роду статей відображає реальну криміногенну ситуацію — наявність в реальному в житті посягань, в яких поєднується заподіяння шкоди, передбаченої водночас окремими статтями (частинами, пунктами статей) Особливої частини КК. Це також спрощує застосування