Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

Раптом у темряві ночі розляглись постріли, і весь табір вмить прокинувся.

Дакота замислився: хто б це міг стріляти? Чи розвідники Роуча зіткнулись з невідомими жителями табору, що, певно, розташувався на південний захід від тополевого гаю, чи наштовхнулись на Шефа де Лю та його воїнів? Коли це справді так, то делавар та його супутники у чомусь помилились, бо не повинні були допустити, щоб їх викрили. Стріляли, видно, не дуже далеко.

І не напружуючи слуху, дакота міг зрозуміти, що скоїлось у таборі. Від хвилювання там розмовляли досить голосно. Проте із слів він лише дізнався: ніхто до пуття не втямив, що сталось. Було схоже, начебто усі з'юрмилися на південному краю табору. Безладний гамір стояв навколо розвідників, що саме повернулись до загону. Потім гомін ущух, тільки чути було, як Роуч своїм гаркавим голосом давав накази. Чорний Сокіл, на свій великий подив, узнав, що всі солдати, крім кількох вартових, які лишалися біля наметів, провіанту і в'ючних тварин, вмить повинні вирушати з рушницями в руках на південний захід Там вони мали розгромити табір Токай-іхто.

Ця обставина цілком змінювала становище. Зараз вершники прийдуть у гай по коней. Чорний Сокіл уже не мав можливості поперерізувати прив'язі і погнати усіх або хоча б більшість тварин у прерію. Його план провалився.

Ось уже прийшли перші вершники, щоб забрати коней і сісти на них. Чорний Сокіл помітив, що вартовий зліз з тополі й теж розшукує свого мустанга. Раптом у голові худорлявого воїна майнула смілива думка. Він швидко схопив мундир та циліндр і натягнув їх. У темряві й загальному сум'ятті ніхто не звернув на нього уваги. Коли генерал підвів свого коня, дакота оглушив його ударом кулака. Приголомшений чепурун звалився, а Чорний Сокіл скочив на його коня.

Він пронісся між залишеними мулами, яких використовували тільки для перевезення вантажу, і наметами драгунів. Загін вишикувався на відкритому лузі, бо Роуч, здавалося, наказав своїм кавалеристам також їхати індійським строєм, і тому утворився довжелезний цеп — вершник за вершником. Четансапа під'їхав останнім. Перед ним сидів на коні дакота-поліцай. Ще з резервації він знав, що індійська поліція поки що не визначила для кожного вершника постійного місця в кавалерійському строю, як велося за традицією в загонах вільних племен. Отже, нікому не могло впасти в око, чи Генерал став у середині цепу, чи під'їхав до нього останнім. Тому Четансапа навмисне приєднався до загону, коли вершники вже пустили своїх коней. Тепер уже ніхто не звертав на нього уваги.

Скачучи галопом по нічній прерії, дакота з напруженням чекав, як далі розгортатимуться події цієї повної пригод ночі. Все сталося так несподівано. Адже й він сам опинивсь у незвичайному становищі — в загоні своїх ворогів, що їхали знищити невідомих противників. Пильнуючи переднього вершника, дакота нісся на своєму мустангові по твердому трав'янистому грунті і хрустких острівцях снігу, а думка його напружено працювала. Він був твердо переконаний, що цей табір, на який зараз хочуть напасти довгі ножі й Кривавий Томагавк, не є табором Токай-іхто. Але хто ж тоді розташувався біля вогнища загадкового табору і звідкіля прийшли ці люди? Адже розвідники Токай-іхто напередодні ніде нічого не помітили. Роуч, прийшовши на день пізніше, виявив їх, а Шонка послав розвідників, і ті змушені були вступити у перестрілку. Розвідники повідомили, що саме це і є табір Токай-іхто. Отже, мешканці його, у всякому разі, червоношкірі люди. Дакотів у цій місцевості більше не було. Може, упсароки спустилися із своїх сховищ на вершинах Скелястих гір, щоб пополювати в пустинних мисливських угіддях, або ассінібойни, чи чорноногі, цього року раніше, ніж завжди, учинили наскок на прикордонну область дакотів. Так, певно, це канадські ассінібойни, табори яких стояли поблизу. Вони належали до сіу і одягом та зачісками були найбільше схожі на дакотів. У темряві розвідники могли прийняти їх за людей Ведмежого братства.

Четансапа скакав галопом у хвості цепу вершників, на ходу розплітаючи свої чорні коси, аби з розпущеним довгим волоссям ще більше скидатися на Генерала. Конем, на якому він сидів, було легко правити, але що то була за препогана, нікчемна шкапа, без сили й темпераменту.

За невисоким пагорбом, що відділяв загін од загадкового табору, всі зупинились, і попереду, в голові цепу, сигнальним свистком було дано наказ. Довгий цеп перешикувався в розгорнутий стрій. Четансапа теж примусив свого коня зробити півоберта. Вершник поряд не мав часу придивлятись до Генерала, бо відразу ж після цього пролунав наказ йти в атаку.

З ревом, відкривши шалений вогонь, великий загін ринувся вперед. Дакота на своєму нікчемному коні був одним з останніх вершників, що переїхали через пагорб. Інші вже з західного схилу спустились у рівнину, яку Четансапа тепер міг роздивитись згори. Він з'їхав схилом горба так далеко вниз», що не викликав анінайменшої підозри. Тоді зупинився і почав оглядати місце бою біля підніжжя горба.

Перед ним простяглась улоговина, з трьох боків оточена положистими підвищеннями, і тільки на заході вона злипалася з відкритою рівниною. Посеред рівнини мерехтіла крижана поверхня води. Низенький чагарник і силуети шести круглих гостроверхих наметів виднілися навколо ставка. Нічне небо було вкрите блискучими зорями, світло їх іскрилося в поодиноких латках снігу. І все ж таки, коли зайшов місяць, стало зовсім темно, і лише звиклі до пітьми очі жителя прерії могли ще розглядіти окремі деталі місцевості й усе, що діялося навколо. Четансапа побачив на пів-денно-східному боці ставу загороду; мустанги, що паслися в ній, тепер уже валялись перестріляні в траві, деякі один на одному. Жінок та дітей не було видно; мабуть, вони сховалися в наметах або у миршавому чагарнику на березі. Боротьбу, що зав'язалась на просторій рівнині навколо ставу, вела купка індійців проти загону вершників, що вже натискував звідусіль. Все змішалось — тупіт копит, рев вершників, тріскотіння пострілів і собачий гавкіт. Червоношкірі воїни, на яких напали несподівано, діяли розважливо. Їхній маленький загін, тримаючись щільно гурту, атакував на півдні вороже оточення. Не добравши на віддалі, як це сталося, Четансапа бачив, що кілька індійців прорвали потрійне кільце довгих ножів і дакотів, вирвались на волю і помчали прерією на південь.