Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Народна підтримка терору була більш ніж ідеологічною. Відігравали свою роль і багато інших факторів: голод, жадоба, страх, забобони, ненависть, гнів, бажання помсти — ті фактори, що їх ідеології не можуть дуже легко підпорядкувати. Це почасти і є причиною, чому «ворог народу» — уявлення, не обмежене ніякою ідеологією, стало таким всеохопним і тому таким небезпечним.
Ця книжка про Донбас наголошує на важливості реґіональних досліджень. Праці, сфокусовані на Москві чи Ленінграді, тяжіють до утвердження безперервного існування радянського режиму впродовж понад сімдесяти років. У випадку Донбасу та інших західних реґіонів Радянського Союзу це не зовсім правильно — режим зазнав краху під час війни. В ті часи людям доводилося самим вирішувати свою долю, хоча варіантів вибору було дуже мало, і всі непривабливі. Мало того, немає свідчень, які б підтверджували, що навіть у часи найбільшого терору люди не уявляли собі якихось альтернатив сталінізму. Чи всі «контрреволюційні зауваги», нібито висловлені вустами радянських громадян і ретельно записані службою безпеки (ми цитували їх тут досить широко), справді колись звучали, невідомо, але принаймні хтось (аґенти служби безпеки, інформатори, слідчі) їх вигадав, створив, сфабрикував. Сам Сталін не вірив, що люди не можуть уявляти собі таких можливостей. 1937 р. Сталін признався Димитрову, що хотів знищити всіх, хто начебто був противником його режиму, навіть якщо тільки «подумки». Сталінський терор був розправою над свідомістю. Донбас був притулком для всіх, хто тікав від закону, і тому Сталін мав усі причини вважати, що там можливе геть усе. Диктатор тероризував Донбас тому, що цей реґіон символізував свободу.
ДЖЕРЕЛА
Найважливіші джерела, використані при написанні цієї книжки, — раніше закриті архіви України й Росії. Мені не вдалося отримати доступ до найсекретніших архівів — так званого Президентського архіву і колишніх архівів КДБ у Москві та Києві. Незважаючи на це, мені вдалося зібрати більш ніж достатньо інформації у відкритих архівах у столицях і на Донбасі, а також в архівах колишніх управлінь КДБ у Донецьку й Луганську.
Опубліковані джерела можна знайти у великих бібліотеках Заходу, Москви чи Києва, крім багатьох місцевих публікацій, з якими можна ознайомитися в місцевих бібліотеках Донбасу; їхній каталог у Відділі краєзнавства неоціненний для вивчення Донбасу.
Архівні джерела
Архіви в основному подано за їхніми акронімами з наступними позначеннями: ф. (фонд), оп. (опис), спр. (справа), арк. (аркуш, аркуші), зв. (зворот) — і для українських, і для російських архівів.
АУСБУДО — Архів Управління Служби Безпеки України по Донецькій Області (Донецьк, Україна), колишній архів управління КДБ в Донецьку.
АУСБУЛО — Архів управління Служби Безпеки України по Луганській області (Луганськ, Україна), колишній архів КДБ в Луганську.
ДАДО — Державний архів Донецької області (Донецьк, Україна); містить і колишній архів Донецької обласної організації Компартії України.
ДАЛО — Державний архів Луганської області (Луганськ, Україна), містить і колишній архів Луганської обласної організації Компартії України.
ГАРФ — Государственный Архив Российской Федерации (Москва, Росія), колишній Центральный Государственный архив Октябрской революции Союза Советских Социалистических Республик (СССР).
Документа Neveu — Архів (Рим, Італія).
РФІМФЕ — Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України (Київ, Україна).
РГАЭ — Российский Государственный архив экономики (Москва, Росія), колишній Центральный Государственный архив народного хозяйства СССР.
РГВА — Российский Государственный военный архив (Москва, Росія), колишній Центральный Государственный архив Советской Армии.
РЦХИДНИ — Российский центр хранения и изучения документов новейшей истории (Москва, Росія), колишній архів КПРС (Центральный партийный архив).
ЦАМО — Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации (Подольськ, Московська область, Росія).
ЦДАГО — Центральний Державний архів громадських об’єднань України (Київ, Україна), колишній архів Компартії (Партійний архів Інституту Історії партії при ЦК Компартії України).
ЦДАВО — Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України (Київ, Україна), колишній Центральний Державний архів Жовтневої революції Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
ЦДІА — Центральний Державний історичний архів України (Київ, Україна), колишній Центральний Державний історичний архів УРСР.
ЦДКФФА — Центральний Державний кінофотофоноархів України (Київ, Україна), колишній Центральний Державний архів кінофотофонодокументів УРСР.
ЦХДМО — Центр хранения документов молодёжных организаций (Москва, Росія), колишній Комсомольский архив (Архив Центрального комитета Всесоюзного Ленинского Коммунистического Союза Молодёжи).
ЦХСД — Центр хранения современной документации (Москва, Росія), так звана Стара Площа, колишній Архив Центрального Комитета Коммунистической партии Советского Союза.
VMA — Vrangel’ Military Archive (військовий архів Врангеля), Hoover Institution Archive (Стенфорд, Каліфорнія, США).
ВКП — «Документа Всесоюзної (Російської) Комуністичної Партії, Смоленський район, група запису 1056», чи так званий Смоленський Архів, доступний у формі мікрофільмів, поширюваних із U.S. National archives (Вашингтон, О. К., США).
YIVO Архіви — YIVO Institute for Jewish Research Archives, архіви інституту єврейських досліджень (Нью-Йорк, США).
Інтерв’ю
Усі інтерв’ю автор проводив українською та російською мовами. Автор обіцяв анонімність співрозмовникам. Значно більше інтерв’ю, ніж тут названо, я провів у Донецьку, Луганську і Харцизьку 1989, 1990, 1991, 1992, 1993, 1994 і 1996 р. Багато спроб інтерв’ю не вдалися, бо люди не хотіли обговорювати своє минуле. Навіть зазначені тут співрозмовники відмовилися відповідати на значну частину запитань.
№ 1 — українське подружжя з Донецька, 22 жовтня 1989 р. Обоє народилися 1931 р. і обоє жили в Донецьку під німецькою окупацією. Чоловік 1951 р. був заарештований за «антирадянську пропаґанду».
№ 2 — літній росіянин із Донецька, 3 липня 1991 р.
№ 3 — літня росіянка з Донецька, 5 липня 1991 р. Комсомольська активістка в тридцятих роках; під час війни тимчасово евакуювалася на Урал.
№ 4 — українець із Луганська, 28 липня 1993 р. Народився 1913 р. неподалік Луганська, розкуркулений 1929 р., потім засланий до Пермі, але невдовзі втік звідти на Донбас. Воював у Другій світовій і 1942 р. став членом партії.
№ 5 — українець із Луганська, 28 липня 1993 р. Народився 1925 р. поблизу Луганська в сім’ї досвідченого будівельника; перебував у Луганську під час німецької окупації.
№ 6 — шістдесятип’ятирічний чоловік невідомої національності з Луганська, 30 липня 1993 р. Він потрапив на Донбас з Іркутська в 1943–1944 рр. як шахтар, учився в технікумі, відтак став головним механіком, був директором різних шахт Донбасу. Вихвалявся, що співпрацював із КДБ.
№ 7 — шістдесятишестирічний чоловік невідомої національності з Луганська, 18 липня 1994 р. 1942 р. його вивезли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
